Читати книгу - "П'ять життів доктора Гундлаха"

Це було занадто, такого Пінеро вже не міг витримати. Він ще не бачив Гундлаха, але за кожним кроком його дедалі більше розбирала лють. Хрипким голосом він наказав, щоб Гундлах відкинув подалі зброю, хоч і не був упевнений, що той виконає його наказ. Пінеро вирішив відповісти на зухвалість німця якомога дошкульніше. Забувши про все, він вже не добирав слова, не контролював тон свого голосу. Роздратування виповнило його душу, переростаючи в зненависть. Цупке листя кущів дряпало по обличчі, а тоді він ще й почув зухвалі слова Гундлаха про магнітофонну плівку, здатну вибухнути бомбою.

Пінеро не тямив себе від люті. Він вже ладен був стріляти у відповідь на ті слова, але згадав, що Гундлах йому ще потрібен, і вирішив не знищувати його фізично, а натомість завдав психічного удару, збрехавши, що Гладіс уже схоплено і її катують. Гундлахові наче заціпило, він, мабуть, знав, як служба безпеки ламала її силу волі, — спочатку добре порахувавши кістки, а потім ще й піддавши електрошокові. Таких тортур не витримувала жодна людина, ніхто не виходив звідти неушкодженим — особистість просто деформувалась, перетворювалася в ніщо. Гундлах мав про це знати, якщо він лежав з нею в постелі. Не без утіхи подумавши про це, Пінеро перевів подих, але ту ж мить пролунала довга черга. Пінеро припав до землі, над ним просвистіли кулі, збиваючи листя й гілки. Лежачи долілиць, Пінеро збагнув, що зайшов надто далеко, але відступати було пізно. Він уже нічого не міг удіяти. Рейнджери відкрили вогонь без його команди, а Гундлах змінював магазин за магазином.

Яке безглуздя! Пінеро віддав наказ рейнджерам припинити вогонь, тим здалося, ніби він жаліє ворога, тоді Пінеро заходився розтлумачувати їм, щоб оточили німця й без зайвого шуму обеззброїли, як їх того навчено в спецшколі. Рейнджери ніби чекали такої команди. Не перестаючи стріляти, вони, мов тигри на здобич, кинулися вперед. Боєприпасів їм не бракувало, й витрачали вони їх не шкодуючи. З безглуздими затратами у цій оскаженілій країні не доводиться рахуватися.

Потім усе скінчилось, Пінеро доповіли: двох убито, в пілота відірвано половину вуха, одного рейнджера поранено в живіт, кабіну вертольота пошкоджено. А найбільше дісталось німцеві. Вони буквально начинили його свинцем і, очевидно, вже у вбитого, впритул, випорожнили всі магазини. Пінеро наказав перевернути Гундлаха горілиць. Спереду він був ще більше понівечений, його вже не можна було впізнати, отже, не можна було нікому й показувати. Навіть від паспорта лишилися самі закривавлені клапті.

Все. Гундлах тепер став схожий на тих жертв тортур, яких завтра знайдуть на узбіччях доріг, а фотографії вмістять у газетах. Пінеро відвернувся, йому боляче кольнуло в животі. Місію закінчено. Він наказав прибрати все на місці події й принести поліетиленовий мішок, завбачливо захоплений перед вильотом. Адже майор обов'язково захоче побачити все сам. Можливо, він кружними шляхами відправить труп в посольство, де й досі лежав справжній паспорт Гундлаха. Порядок лишався порядком. Можливо, там хтось зможе встановити його особу… але то вже їхнє діло.

Вольфганг Шрайєр, автор кількох десятків романів, п'єс, кіносценаріїв — один з найпопулярніших письменників у себе на батьківщині, в Німецькій Демократичній Республіці. Відомий він і за її межами — його книги неодноразово перекладались багатьма мовами в різних країнах, в тому числі і в Радянському Союзі. На Україні видавалися, зокрема, такі твори митця, як «Операція «Сандерсторм», «Гараж пана Якобса», «Жовта акула».

Роман «П'ять життів доктора Гундлаха» написано у 1982 році. Він належить до кращих у доробку Шрайєра і багато в чому є показовим для його творчої манери. На цьому романі позначились ідейно-тематичні й художні пошуки, що є характерними для письменника протягом ось уже майже чотирьох десятиліть.

В. Шрайєр народився 1927 року в місті Магдебурзі, в родині дрібного торговця. Наприкінці війни просто із шкільної лави його мобілізували до гітлерівського вермахту, і він опинився на фронті, де спочатку був серед обслуги. в авіачастині, а потім солдатом зенітної батареї. Кілька місяців перебував у американському таборі для військовополонених. Відпущений з полону в 1946 році, Шрайєр продовжив навчання в середній школі. Важливим моментом його духовного розвитку стала невелика брошура, що потрапила йому до рук наприкінці 40-х років, — один з ранніх творів Плеханова. Відтоді Шрайєр почав читати — замість Шопенгауера — марксистську літературу. Невдовзі він вступив до фармацевтичного училища, після закінчення якого працював аптекарем, а згодом упродовж двох років — до 1952-го — комерційним директором хіміко-фармацевтичної фабрики.

Того ж таки 1952 року відбувся літературний дебют Шрайєра. Ним став роман «Гараж зюйд-вест», який, за свідченням критики, започаткував жанр кримінального роману в літературі НДР. В цьому жанрі написано й наступні романи — «Настоянка з трав» (1953) і «Банкнота» (1955). У них є гострий сюжет, постріли, вбивства, розслідування — тобто неодмінні аксесуари звичайного детективу. Однак лише до нього ранні твори Шрайєра не зводяться. Сам письменник зазначав, що його не так приваблює розгадування всіляких заплутаних ситуацій, як розвиток певних подій з їхньою невблаганною внутрішньою логікою. Вибудовуючи напружену фабулу, Шрайєр спирається на реальні факти й явища, акцентуючи при цьому на їхній політичній і моральній актуальності. Дія названих романів розгортається в перші повоєнні роки, в початковий період соціалістичного будівництва в НДР. У них відбились конкретні суспільно-політичні реальності, породжені, зокрема, розділом Берліна. Перетворення Західного Берліна — при прямому потуранні західних окупаційних властей і боннських реваншистів — на плацдарм ідеологічних та економічних диверсій, шпигунства проти НДР і всього соціалістичного світу, боротьба народної поліції та органів державної безпеки НДР з спекулянтами й агентами західних розвідок, — ось матеріал перших книжок Шрайєра. За словами письменника, його «завжди приваблювало літературне відображення вузлових пунктів сучасної історії».

Створюючи перші в літературі НДР кримінальні романи, Шрайєр торував шлях, яким пішли інші митці, — Ф. К. Кауль, В. Тельке, В. Гельд. Для самого ж Шрайєра цей жанр був лише своєрідним перехідним етапом.

Шрайєр не приховує, що неабиякий вплив на його становлення як літератора справили Карл Май і Едгар Убллес, з творами яких він ознайомився ще в