read-books.club » Пригодницькі книги » Тринадцять градусів на схід від Грінвіча 📚 - Українською

Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"

188
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча" автора Василь Павлович Січевський. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 97 98 99 ... 157
Перейти на сторінку:
він знову говорить якось незрозуміло. Він жартує, так?

— Тобі він подобається? — сам того не бажаючи, запитав Ролф.

— Він?.. А що, він може сподобатись, він — мужчина.

Останні слова Інгрід потонули в гуркоті, що зненацька упав на спокійне, все в пастельних мазках море. Гуркіт накотився на камінну стіну берега — повернувся до човна стоголосою луною.

— Що це? — побілілими губами спитала Інгрід, кидаючись до Касяна. Схопила його за руку і сховала обличчя за плече.

— Схоже на залп із крупного калібру, — пояснив Касян коли гуркіт затих. — Під Мурманськом кораблі підтримували паші атаки… Та ви не бійтесь, це десь дуже далеко.

— Ти думаєш, це німецькі кораблі? — спитав Ролф.

— Заспокойся і не лякай людей, — він показав очима на Інгрід. — Якщо вони і стріляють, то не по нас. Піди поглянь, може, що видно.

Ролф, а за ним і Інгрід вийшли з рубки. Довго стояли, прислухаючись до тиші, що порушувалась лише розміреним татаканням мотора й криками переляканих чайок. Вони чокали на нові залпи, проте їх не було.

— Ідіть сюди, — покликав їх Касян. — Я згадав. Таке я вже чув. Це не гармати. Це отелився льодовик.

— Тепер уже і я не розумію, що ти кажеш, — розвів руками Ролф.

— Тут десь є глетчери, що виходять до моря. Вони сповзають у воду і одколюються. От у цей момент і гримить, розумієш?

— А що таке «отелився»? — спитала Інгрід.

— Ну, це просто. Корова телиться — з'являється на світ теля, — повеселішав Касян. — А тут народився айсберг. Ясно?

Касяна забавляла її нетямущість. Він посміхався, не помічаючи, що його посмішка викликає у супутників зовсім різні почуття. Інгрід вона явно подобалась. Ролфу — ні. Хлопець вийшов з рубки і подався на корму до мотора. Стояв, упершись коліном у теплий вібруючий кожух, так ніби перевіряв пульс невтомного серця «Крістіни». Згадував добрим словом старого Лундхолста, а на душі було погано. Над човном висіли нерухомі, наче пришпилені до неба, чайки, шугали чистуни, розсипали короткі рулади сніжні подорожники. Ці мужні пташки прилітають сюди першими. Той, хто хоч раз зимував за полярним колом, знає: це подорожник сміється над зимою, тому що за морем весна вже перемогла її і скоро прийде сюди, на острови, в золотому ореолі світла і сонця. Весна вже в дорозі. Кожен наступний день сонце буде затримуватись на небі на якусь хвильку довше, поки не залишиться там на все літо. Але це станеться не скоро, а зараз… Воно поступово гасить свій невидимий за горами ліхтар. Рожеві тони тьмяніють, розмиваються ніжними синьою і зеленою фарбами. Все відбувається в такій густій тиші, що навіть шум мотора не в змозі її зруйнувати. Повітря стоїть прозоре і до самих глибоких глибин в небі нерухоме. Море теж затаїлось, майже не дихає. І гори завмерли, неначе чогось чекають, до чогось прислухаються.

І якась незрозуміла тривожна туга мимоволі закрадається в душу Ролфа, доповнюючи собою ту, котра вже оселилась в ній з інших причин. Він розуміє, що поштовхом була недавня розмова з Інгрід, після того, як вона, налякана громом, прихилилась до Касяна. Раніше Інгрід завжди шукала захисту в нього, а тепер… Ні, Ролф не ревнує її. Цього ще бракувало. Ревнощі — які він має до того підстави? Та під серцем усе ж ворушиться тоскна тривога, і він почуває себе ображеним.

«Крістіна» обходила високий, утиканий горами мис, за яким до самого обрію простелилось море. Було оманливе почуття, що попереду — неозорий океан і ніякої землі. Та Ролф знав: це Беллсунд роззявив за мисом свою широку пащеку… Вирішивши перевірити маршрут по карті, Ролф попрямував до рубки. Коли зайшов, Касян і Інгрід стояли біля штурвала. Вона збуджена, червонощока, блиснула на нього веселими очима.

— Кассій вчить мене стояти вахту! Я навчусь, правда? — і не дочекавшись відповіді, повернулась до Касяна, прихилилась до нього плечем.

— Діло нехитре, — пояснював їй Касян. — Треба тримати строго на північ, за компасом.

Він одступив на крок від штурвала, Інгрід ухопилася за колесо.

— Спокійніше, красуне. Човен керма слухається. Спробуй повернути праворуч… Добре, а тепер ліворуч, поки ніс човна не стане проти темного кінця стрілки. Ось так. Тепер ти справжній шкіпер.

— Шкіпер! Капітан!.. — Дзвінкий сміх виповнив рубку.

Інгрід повернула лице до Касяна, і Ролф побачив у її очах таку щиру вдячність, що йому раптом стало ніяково. Подумав, що у ставленні до Інгрід поводив себе нерозумно — був холодним, ні разу не посміхнувся, як це бувало раніше. Адже вона звикла до його посмішки, завжди шукала її. В юності вони були по-справжньому захоплені одне одним. Тоді Ролфу здавалось, що з цього обов'язково народиться велике почуття, яке зв'яже їх на все життя. Так в Хаммерферсті єдналась переважна більшість нар. Вибираючи одне одного ще в шкільні роки, разом росли, любилися, будували сім'ю, ростили дітей, старілись. Цей закон прийшов до них від предків, і ніхто не замислювався, чому це так. Може, тому, що в їхньому північному місті було мало людей, а значить дівчата мали невеликий вибір, а може, через те, що в жилах текла не така гаряча кров, як у жителів півдня, та вже коли хто вибирав у юності подругу життя — знав: з нею йому судилося побачити своє останнє світання.

— Яке тихе море, — сказала Інгрід, милуючись красою розмальованого фіолетовими сутінками простору.

— Дійсно, не шелесне, — підтримав її Касян.

— А мені ця тиша не подобається, — спохмурнів Ролф.

— Чому? — здивувалась Інгрід.

— Не знаю. Страшнувато все навкруги і зловісне якесь.

— Признаюсь, у мене теж якийсь незрозумілий жах у грудях, мов шматок льоду. Я от сміюсь, а він не тане. Дуже боюсь моря.

— Боятися моря, красунечко, нічого. Пізно вже. Скоро на місці будемо. Перед вами Беллсунд, затока-дзвін. Тут колись знайшли дзвін з лодії Івана

1 ... 97 98 99 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"