Читати книгу - "Темна матерія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Пролізаю в середину натовпу, щоб він накрив мене з головою.
Тут ніде сісти, ледве можна встояти, та я нарешті протоптую собі крихітну місцину під мішенню для дартс, аби лиш поставити ноги.
Усі вшнипились у гру, а я очима впиваюсь у двері.
Захисник «Чикаго Булз» робить результативний триочковий кидок, і вся зала зривається ревищем непідробного щастя, незнайомці дають одне одному «п’ять» і душать один одного в обіймах.
Двері бару різко відчиняються.
Я бачу себе, який стоїть на порозі, весь у снігу.
Він заходить всередину.
На секунду я гублю його з поля зору, а коли натовп ворушиться, знову бачу.
Що пережила ця версія Джейсона Дессена? Які світи він бачив? Через яке пекло він пробивався, щоб повернутися назад у Чикаго?
Він сканує натовп.
Позаду нього мені видно снігову завірюху надворі.
У нього жорстокі й холодні очі. Цікаво, чи сказав би він те ж саме про мене?
Коли його погляд наближається до мого сховку в кінці зали, я присідаю під мішенню для дротиків і ховаюсь за лісом ніг.
Я вичікую цілу хвилину.
Коли натовп знову заходиться від радощів, я поволі підводжуся.
Тепер двері в бар зачинені.
Мій двійник пішов.
«Чикаго Булз» виграють.
Народ тут іще якийсь час товчеться, щасливий і п’яний.
Десь аж за годину стає трохи вільніше, й оскільки йти мені нікуди, я видираюсь на табурет і замовляю світле пиво, після чого мій баланс падає нижче 10 доларів.
Я вмираю з голоду, але тут не подають їжу, тому я виїдаю кілька мисочок зі снеками, запиваючи їх пивом.
Якийсь чоловік напідпитку намагається втягти мене в розмову про післясезонні перспективи «Чикаго Булз», але я незворушно втуплююсь у свій кухоль з пивом, аж поки він, вилаявшись на мою адресу, не починає чіплятися до двох жінок, які стоять позаду нас.
Він крикливий і агресивний.
Підходить охоронець і виштовхує його надвір.
Натовп рідшає.
Я сиджу в барі, намагаючись не звертати уваги на шум, і всі мої роздуми закінчуються одним висновком: я мушу якось витягти Даніелу й Чарлі з нашого особняка на Елеанор-стріт, 44. Поки вони залишаються дома, зберігається загроза того, що ці Джейсони таки утнуть якусь божевільну гидоту.
Але як?
Джейсон-2, мабуть, зараз із ними.
Уже середина ночі.
Тинятися біля будинку занадто ризиковано.
Треба, щоб Даніела вийшла з дому й прийшла до мене.
Але щойно в мене з’являється якась ідея, в ту ж мить вона з’являється і в інших Джейсонів, або вже з’явилася, або скоро з’явиться.
У мене ніяких перспектив для виграшу.
Двері в бар відчиняються і я озираюся.
Ще одна моя версія — рюкзак, бушлат, черевики — заходить всередину, і коли наші очі зустрічаються, він не може стримати здивування й миролюбно піднімає обидві руки.
От і добре. Може, він тут не мене шукає.
Якщо по Логан-сквер вештається стільки Джейсонів, як я думаю, то цей, швидше за все, заскочив сюди погрітися, шукаючи притулку і безпеки. Так само, як і я.
Він підходить до барної стійки, залазить на вільний табурет біля мене. Його голі руки трусяться від холоду.
А, може, від страху.
Підходить барменша й зачудовано дивиться на нас обох, наче їй кортить спитати, але вона тільки питає нового прибульця:
— Що вам налити?
— Те саме, що в нього.
Ми дивимось, як вона наливає з-під крана півлітра пива і приносить скляний кухоль, по боках якого стікає піна.
Джейсон піднімає свій кухоль.
Я піднімаю свій.
Ми дивимось один на одного.
На правій половині його обличчя — свіжий шрам, наче хтось полоснув його ножем.
Нитка на його підмізинному пальці така ж, як і в мене.
Ми п’ємо.
— Коли ти повернувся?..
— Коли ти повернувся?..
Мимоволі всміхаємося.
Я кажу:
— Сьогодні після обіду. А ти?
— Учора.
— Щось мені підказує, що нам буде важкувато...
— ...не закінчувати речення один за одного?
— Ти знаєш, про що я зараз думаю?
— Я не можу читати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темна матерія», після закриття браузера.