Читати книгу - "Мізері"

Ал е його уявл енн я про Бога т а і н ші р е чі силь н о змі н илося. Во н о змі н илося в Африці. В Африці ві н виявив, що Бог був не оди н . Богів було бага т о, і д е які з н их були не прос т о жорс т окими, а бож е віль н ими. Т ому його свідоміс т ь змі н илася. Зр е ш т ою, жорс т окіс т ь іщ е мож н а було виправда т и. Ал е бож е вілля не підлягало н іякому пояс ненн ю.

Якщо його Міз е рі н асправді пом е рла, як ві н і боявся, т о ві н мав н амір вий т и н а палубу і ки н у т ися зі щогли. Ві н не мав бажа нн я жи т и в од н ому сві т і з бож е віль н ими богами.

Ці не приєм н і роздуми були п е р е рва н і хрипким, благоговій н им ш е по т ом Г е з е каї:

— Міс те р е маса Є н ! Міс те р е маса Дж е ффрі! Диви н а очі! Диви н а очі!

Повіки Міз е рі за т ріпо т іли т а розчах н улися. Во н а гля н ула н а чоловіків своїми очима н іж н ого волошкового кольору — одразу н а Є н а, по т ім н а Дж е ффрі, по т ім з н ову н а Є н а. Споча т ку Дж е ффрі бачив у її погляді лиш е сум’я тт я… а по т ім Міз е рі впіз н ала їх, і щас т я захл е с н уло його душу.

— Д е я? — спи т ала во н а, позіхаючи й по т ягуючись. — Є не , Дж е ффрі, ми що, плив е мо мор е м? А чому я т ака голод н а?

Сміючись і плачучи од н очас н о, Є н н ахилився т а обій н яв Міз е рі, з н ову й з н ову промовляючи її ім’я.

Зб енте ж ен о, ал е з радіс т ю во н а т акож обій н яла його, і Дж е ффрі зрозумів, що з не ю вс е буд е гаразд, а т ому ві н змож е змири т ися з їх н ьою любов’ю, раз і н азавжди. Ві н жи т им е сам, ві н змож е жи т и сам-оди н , і вс е буд е добр е .

Можливо, боги вс е ж т аки не бож е віль н і… при н айм н і, не всі.

Ві н т орк н ув Г е з е каю за пл е ч е .

— Гадаю, кращ е залиши т и їх удвох, мій любий друж е , що скаж е ш?

— Що ви правду каж ете , маса Дж е ффрі, - відповів Г е з е кая. Ві н широко всміх н увся, зблискуючи сімома золо т ими зубами.

Дж е ффрі крадькома ки н ув н а Міз е рі ос т а нн ій погляд, і н а якусь ми т ь ці волошкові очі зус т рілися з його очима, во н и зігріли, підбадьорили т а заспокоїли його.

«Я люблю те б е , коха н а, — подумав ві н . — Т и м ене чуєш?»

Можливо, відповідь Міз е рі пролу н ала лиш е в його уяві, ал е ві н вирішив, що н і. За н ад т о яс н о бри н ів її голос:

«Я чую… і я те ж те б е люблю».

Дж е ффрі зачи н ив дв е рі т а вийшов н а корму. Заміс т ь т ого щоби ки н у т ися зі щогли, як пла н увалося ра н іш е , ві н запалив люльку й повіль н о, за т ягуючись, курив, спос те рігаючи, як со н ц е опускається за дал е ку з н икаючу хмару н а горизо нт і — хмару, яка н азивалася Африкою.

І тоді Пол Шелдон, якому вже давно кортіло це зробити, витяг останню сторінку з машинки та нашкрябав найулюбленіше та найненависніше слово в лексиконі будь-якого письменника. Він написав його ручкою:

КІНЕЦЬ

40

Його набрякла права рука не бажала вставляти пропущені літери, проте Пол змусив себе виконати це завдання. Якщо він її трохи не розімне, то не зможе довести до кінця іншу справу.

Нарешті він закінчив, відклав ручку та поглянув на результат своєї праці. Він почувався так само, як і завжди, коли закінчував книжку: незвично спустошений, розчарований, впевнений, що за кожен маленький успіх він заплатив безглуздо високу ціну.

Усе було так само, усе було як завжди: важкий підйом угору крізь хащі джунглів, а потім відкрита галявина на самому вершечку, до якого він дерся кілька пекельних місяців, і тільки заради того, щоб не побачити там нічого, окрім автостради, обабіч якої стоятимуть (якщо дуже пощастить) заправки та боулінг-клуби або ще щось подібне.

І все ж таки закінчувати книжку було добре, як і завжди. Добре відчувати себе творцем, знати, що ти щось втілив. Спочатку він неясно усвідомив, а потім і повністю оцінив зухвалість такого вчинку: він створював маленькі життя, яких не існувало до цього, створював ілюзію руху та теплоти людських сердець. І тільки зараз він нарешті зрозумів, що фокусник із нього не дуже вправний, та й знає він усього один трюк, і, хоча кожного разу його твори були недосконалими, він неодмінно вкладав у них усю душу. Пол торкнувся сторінок рукопису і злегка всміхнувся.

Його рука потягнулася від стосу аркушів до єдиної