Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

Адміралтейству Нової Республіки, яке жадало від своїх кораблебудівників тільки найсучасніших рушіїв із сингулярностями та ходових систем, які викривляли простір, термоядерні двигуни, що діють у межах Ньютонових законів, могли би здатися чудними. От тільки на відміну від Адміралтейства фестивальні Бугаї мали реальний бойовий досвід. Їхні реактивні двигуни давали не просто важливі переваги в космічному бою, а фактично надавали проникливому оборонцю до непристойного велику фору: по-перше, раціональну тягооснащеність, а по-друге, характерну малопомітність. Віртуальна маса бойових кораблів, оснащених двигунами із сингулярностями, досягала десятка мільярдів тонн, що робило їх надзвичайно громіздкими і неманевреними: здатні прискорюватися за мінімальний час, вони однак не спроможні були різко лягати на інший курс, та й помітив їх Фестиваль фактично на міжзоряній дистанції. З іншого боку, реактивні двигуни на кардановому підвісі здатні міняти свій вектор з такою швидкістю, що вона загрожувала структурній цілісності зорельотів, які доводилось будувати з особливим запасом міцності. І хоча термоядерний вихлоп забиває всі сенсори з відстані в мільйони кілометрів, він завжди вузькоспрямований, а значить, малопомітний з протилежного напрямку.

Маючи велетенський випромінювач інфрачервоного спектру за собою — цілу планету, — Бугаї прискорилися із костоломними ста «же» назустріч першому загону ескадри вторгнення. Тріангулювавши координати супротивника за їхніми спектрами, оборонці досягнули пікової швидкості 800 км/с, після чого загасили рушії та продовжили мовчазний дрейф у заданому напрямку.

В ситуаційній кімнаті на «Владарі Ванеку» панували тиша й напруженість.

— Другому комендору приготувати серію із шести SEM-двадцять, встановити заряд сто кілотонн, перші дві налаштувати на максимальний ЕМІ, у наступних трьох — на розсіювання продуктів розщеплення вздовж головної осі. Першому комендору підготувати дві торпеди D-чотири, з відстроченням пасивного запуску на одну хвилину.

Капітан Мирський відкинувся на спинку крісла.

— Прогноз? — пробурмотів він у бік корветенкапітана Вульпіса.

— Усі в повній бойовій готовності, пане капітане. Трошки бентежить відсутність будь-яких сигнатур, але ми будемо готові до здійснення повноцінного маневру за сорок секунд після одержання сигналу на виконання.

— Добре. Радар, є щось нове?

— Ні, пане капітане. Пасивні сенсори нічого не показують.

— От і славно.

До перигею лишалося дві години. Мирський намагався не виказувати своєї нетерплячості.

Тарабанячи по бильцях крісла, він чекав на знак, будь-який знак, що свідчив би про життя в порожньому космосі навколо них. Фатальну засвітку лідарним променем по стелс-обшивці «Владаря Ванека», брижі гравітомагнітних хвиль, хоч який-небудь симптом присутності ворога між бойовим кораблем і пунктом його призначення.

— Що скажете, корветенкапітане Вульпісе?

Той пробігся очима по зайнятих бойових постах перед собою:

— Я був би значно спокійніший, якби вони хоч спробували нас намацати. Або ми повністю їх заскочили зненацька, або…

— Дякую, я почув вашу думку, — промимрив ледь чутно Мирський. — Мареку!

— Так, пане капітане?

— Вам доручена гвинтівка, і вона заряджена. Будь ласка, стріляйте тільки тоді, як здатні будете роздивитися білки їхніх очей.

— Капітане? — зі здивуванням витріщився на командира Вульпіс.

— В разі чого, то я у себе в каюті, — відмахнувся Мирський. — До повернення фреґатенкапітана Муромця або мого штурвал ваш. Негайно кличте, якщо будуть хоч якісь новини.

У своїй каюті, розташованій одразу під ситуаційною кімнатою, Мирський упав у крісло. Він важко зітхнув і набрав номер на телефоні:

— Комутаторна? Переказуйте мої вітання комодору, спитайте, будь ласка, чи має він для мене хвилинку… Прекрасно.

За хвилину теленькнув відеофон.

— Пане комодоре!

— Капітане! — Комодор Бауер мав вигляд напрочуд заклопотаного організаційними справами, дуже втомленого начальника.

— Я хотів би доповісти про одну, е-е… прикрість. Якщо маєте час.

Бауер склав пальці дашком.

— Тільки якщо стисло, — похмуро відповів він.

— Без проблем. — Очі Мирського мерехтіли у відсвітах газового світильника. — Усе сталося через мого начрозвідки-ідіота. І якби він сам не вбився, то сидів би зараз у кайданах.

Мирський перевів подих.

— Але він діяв не сам. Я би рекомендував, конфіденційно, накласти службове стягнення з мого першого офіцера, фреґатенкапітана флоту Муромця. Хоч би й неформально, адже ми так близько до ворожих позицій…

— Подробиці, капітане. Що він накоїв?

— Лейтенант Зауер перевищив свої повноваження, коли намагався примусити виказати себе терранського шпигуна — тобто жінку, — зімітувавши трибунал проти неї. Якимось чином він переконав фреґатенкапітана Муромця забезпечити йому прикриття, чим, на мою думку, допустив помилкову оцінку ситуації: нічого було лізти на дипломатичну територію. Хай там як, а молодший лейтенант перестарався, і жінка запанікувала. За нормальних обставин це не проблема, але вона якось… — Мирський кашлянув у кулак.

Бауер кивнув.

— Решту я собі уявляю. Де вона зараз?

Мирський знизав плечима:

— Десь за бортом. Разом із цивільним інженером-підрядником із верфі. Зникли безвісти, можливо, в скафандрах. Але мені не відомо, де саме вони, не відомо, що вони собі в біса думали взагалі. Прокуратора, пане комодоре, також недорахувалися. А в нашій обшивці зяє діра на місці її каюти.

Комодор поволі розплився в посмішці.

— Не думаю, що варто гаяти час на їхні пошуки, капітане. Бо навіть якщо знайдемо, доведеться їх знову викинути за борт. Припускаю, прокуратор теж доклав свою руку до цього несправжнього суду?

— Гадаю, що так, пане комодоре.

— Що ж, за таких обставин, мабуть, і переживати за долю цивільних нам не треба. Навіть якщо вони трошки підсмажаться під час бою — байдуже. Я певен, ви знаєте, що робити.

— Так точно! — кивнув Мирський.

— Що