Читати книгу - "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
З того часу Великий Наставник перестав асоціюватися із низкою слів на кшталт «поганець» чи «садист» – і я його зрозуміла. Він навмисне заганяв мене в такі екстремальні умови, щоб організм пристосовувався та відточував рефлекси. А ще кожен день подавав новий стимул: хочеш спати – придумай, як випхати «світанкового візитера», не хочеш подряпинок – не попадайся на такі смішні удари і краще відпрацьовуй свою техніку. Особливо сподобався останній:
– Ах, паня знову хоче четверту добавку? Значить, паня має побороти могутнього охоронця заповітного казана! – проголосив Піт, і так ми дійшли до моєї першої перемоги. (ось, що означає хотіти четверту добавку)
Відтоді я носилася зі шпагою, як з найкращою подругою, і не тільки повторювала удари, які показував Піт, а й пробувала придумувати свої. Кожен день ділила на такий, коли можна поспати, і на такий, коли велика шпажистка Ізабель стає ще й великою ранньою птахою. Приходить Керрі – закидую за плечі та виношу геть. Приходить Марко чи Грицько – боремося до упору і пробуджуємо джентльменські подачки (тобто, шанси проти таких джнтльменів нульові, але ж можна піддатися дівчинці). Та коли приходять всякі Нілси з Пірсами (гади вони джарайські, а не майстри рукопашного бою), чи хитрі та підступні Піти Аллени – ось тоді вже поспати рідко вдається.
Та навіть з такими успіхами траплялися деякі казуси. От, наприклад, той день, коли Піт витягнув мене фехтувати під нещадну зливу.
– Та як мені ще шпагою розмахувати, як в мене тут ноги роз’їжджаються?! – щосили намагалася не сісти на шпагат серед океанів болота.
– То ми, по-твоєму, не в рівних умовах? – спокійно стояв і нікуди не роз’їжджався.
– Гей, та в тебе там сухіше! – зі щирим обуренням закричала я.
– А чому я з самого початку обираю найвигіднішу позицію, а ти – найгіршу??? – із притиском поцікався Піт, вибив мою шпагу і з невимовною радістю викупав мене у всьому тому болоті.
Потім нахилився, подивився і прочитав наступну лекцію:
– Результат поєдинку залежить не тільки від фехтувальної майстерності. У бою потрібно зважати на все: рельєф, довколишня архітектура, інтер’єр… У крайньому разі супротивнику можна засипати очі піском чи звалити йому на голову люстру.
– Чи пнути зі зручної позиції та познайомити зі всіма принадами своєї, – зауважила я і також викупала розумника в болоті.
А проте, зазвичай я не перериваю його монологів.
– Ніколи не вступай у бій, в якому не матимеш жодного шансу. Та якщо вже вступила — ніколи не здавайся. Найменша дрібничка змінює цілий перебіг поєдинку.
– Тобто, зараз я не маю жодних шансів, тому розвертаюсь і йду? – без особливої надії запропонувала я.
– Анчі таш татанаурі – таш канойсі арітаццу, анчі таш іте татанаурі – таш ва арітаццу, як казав наш сенсей, – мовив Пірс.
– Якщо ти борешся – ти можеш програти, якщо ти не борешся – ти вже програв, – переклав Нілс.
Що вони тут роблять і чому аж обидва? А люб’язний Арчі дав добро на сальто, перекати й марафони, тож тепер у мене двоє додаткових тренерів. Підвищую кваліфікацію з рукопашного бою.
– Ну, нападай! – підманював Нілс.
Напала – поклав і сів зверху. А я ж так і знала. От нащо я нападала?..
– Ти маленька і тендітна, і зазвичай це мінус, але ти можеш зробити це плюс, – розпинався Пірс.
– Тільки ж не йди проти мій удар. Іди за! – підтримував Нілс. А злазити все одно не збирався. – Я б’ю по тебе, а ти тягнеш у цей самий сторона – і ти мене перемагає! Зрозуміло?
– Хлопці, а чому слова сенсея ви завжди так гарно перекладаєте, а всю решту – ні? – єдине, що мене цікавило з моєї позиції.
– А вони при нас виписали найкращі цитати і шукали відповідники у словнику, – Піт підійшов і нахилився, щоб подивитись, наскільки мені зручно під Нілсом. – Ну, добре. На сьогодні вистачить єдиноборств, – о, яке щастя! – Переходимо до марафонів.
– Що?!
– Ну, а як інакше відпрацьовувати основний прийом самооборони, яким являється втеча? – неначе маленькій, розтуркав мені.
Проте наступний день був вартий того, щоб заради нього завести щоденника. Це той день, коли я познайомилась із Беатріче.
Ранок був погожий і не віщував нічого поганого. Сьогодні мене будив Гастон, а зазвичай мені не подобалось, як він мене будив, тож я провела фокус із нападом ззаду, і право на сон було відбито. Більшість ватаги потупцяла «обдивлятися» скарбницю якогось де Артар’є, тож я мала змогу вільно розпоряджатися часом. А це відпрацьовувала бойові джарайські прийоми на Тео… І щонайдивніше – успішно відпрацьовувала! Нарешті мені вдалося це недороблене перекидання через плече з одночасним перекатом своєї персони на поваленого супротивника!
Бо ось він пробує зайти ззаду, а я тільки цього й чекаю, тому я з радістю його перекидаю… І ось я вже сиджу на ньому та зловтішаюсь, і вже збираюся добити якимось завершальним прийомом… як ззаду роздається здавлений крик.
Уже передчуваючи щось лихе, я повернула голову і побачила дівчину. Дівчина ця здалася віддалено знайомою. «О! Невже це та сама, яку я бачила в селищі, і за нею ще тоді всі чоловіки чомусь бігали?» – майнуло в голові.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун», після закриття браузера.