Читати книгу - "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун"

Бо що я накоїла?! Що я зробила?! Я ледь не задушила найстрашнішого головоріза королівства! Так, з якогось дива він мене не випотрошив. Так, він погодився мене тренувати. Та що він зробить тепер, після цієї неймовірної дурості?!

З шатра я виходила, як на ешафот. Пташечки навколо так співали, ніби прочищали горло перед похоронним маршем. Ватага розсілася під деревами і так дивилася на новий, ще більший казан, ніби прикидала, скільки часу я буду у ньому варитися. Піт Аллен сидів на похиленій колоді й постукував пальцями. Нарешті помітив мене.

«Задушить голіруч, насадить на шпагу чи таки зварить у новому казані?» – тремтіла я під поглядом його темних очей.

– Ти молодець, – нарешті сказав він. – Це були проблиски тактики. Планування бою – це те, що я хотів. Так тримати.

Поведінка моєї щелепи опису не піддається. Принаймні до того моменту, коли я приєдналась до обіду й розправилася з трьома порціями гречки та курятини. Цікаво, звідки вони в лісі беруть гречку та курятину?..

Настрій був неймовірно піднесений і справи зі шпагою пішли краще. В мені прокинувся якийсь азарт. Я з дивним захватом вслухалася у кожне повчання та запам’ятовувала кожен новий рух.

– Суперника завжди потрібно вивчати, – виголошував Піт. – Виявивши слабкі та сильні його сторони, ти знатимеш, куди треба цілити. На основі цих висновків і будуєш поточну тактику. Суперник в’ялий та неповороткий? Валиш швидкістю. Суперник лютий і блискавичний, але ця лють заважає йому думати? Спокійно відбиваєш всі його атаки, а потім валиш простенькою комбінацією.

О, так! Ми вже вчили комбінації! Ми вчили різні випади, він навіть показував мені свої коронні удари – а я з азартом бігала навколо і пробувала повторити. Він легко відбивав кожен мій напад, але сам факт того, що в мене виходять хоч якісь удари – як же він мене веселив!

Отже, з таким чудовим настроєм я й засинала. На завтра, щоб поспати ще й завтра, планувала повторити сьогоднішню фішку… та де там!

Я уже гарненько стовбичила з мотузком та дірявила очима вхід… А цей підступний бандит заліз з іншого боку! Мотузок вирвав, на землю повалив – і знову мене душить!

– Та як ти… – захлиналась від обурення. – Та чому ми займаємось на шпагах, а зранку боремось врукопаш?!

– Ну, повинна ж ти хоч десь ініціативу проявляти, а не тільки за мною повторювати! – спокійно ігнорував мої удари й чекав, поки я здамся.

– А щоб тебе! – з душею вигукнула я і загатила долонею по землі.

Світанок, мабуть, сьогодні був чарівний. Це якби я на нього дивилась, а не верещала і бігала від Піта, бо в нас почалися реальні поєдинки.

– Та ти мене порізав! – із жахом витріщалась на мікроскопічну подряпинку.

– А ти думала, що я ставитимусь до тебе, як до дівчини, і будуть якісь пом’якшення? – здіймав брови Піт. – Не хочеш, щоб я тебе дряпав, то захищайся нормально!

Я згадувала всі тактики й удари, і застосовувала всі підряд… і навіть пробувала нападати, якщо він раптом попускав свій наступ.

– В очі мені дивись! – вигукував він.

– «В очі дивись»?! В очі?! – не витримувала я. – Та як я маю дивитись і на шпагу, і в очі?! Ти хочеш, щоб я косоокою стала?!

– Очі – дзеркало душі, – з напищеним виглядом розказував Піт. – У них можна прочитати наступний крок супротивника. Ось бачиш? – раптово крикнув він, а я уже лежала на землі, придавлена, роздавлена і без шпаги. – А якби ти читала мої очі, то знала б, що я зроблю!

«Ага, – майнуло в думках. – Знала б і все одно допустила…»

Та незважаючи ні на що, я відчувала, що з кожним днем стаю сильнішою. Життя у таборі все веселішало. Бо Піт почав підключати до наших тренувань і решту ватаги. Оце я просинаюся якогось ранку – а наді мною цілковито неочікувана та кошлата особа (не те що завжди охайний та причесаний Піт)! І сонна така, як я. І з намірами такими підступними – ще гірше Піта! Бо той поганець пробував тільки душити, а цей ще й суглоби вирішив повивертати!

О, ми тоді з Марко Гориничем по всьому шатру каталися у дивному дуеті… І все одно я мусила плескати по землі. І все одно мене в цю рань витягли, садисти прокляті. А от Марко після цього пішов спати!

– Так, – закивав Піт. – «Світанкові візитери» тепер чергуватимуться кожного разу. Це щоб ти тренувалась швидше вивчати супротивника і передбачати його кроки. Бо зі мною одним і занудитись можна, правда?

– Та що вже там! – махнула я. – Давай їх ще по фехтуванню підключати, бо з твоєю швидкістю завдавання поразок і дійсно якось нудно стає!

Після цього я справді фехтувала ледь не з кожним в таборі. День за днем пролітав час, а я люто відточувала кожну навичку. Якоїсь миті я здобула свою першу перемогу. Ми фехтували з Тео, і мені знадобилося всього кілька комбінацій, щоб вибити його шпагу.

– Тео! – протягнув Піт. – Я абсолютно зневірився у тобі! І дарма, що ти з нами всього кілька місяців… Бо що я бачу? Твої майстерні руки не створені для шпаги!

Тільки я не впевнена, що ці слова хтось розчув, бо все мав заглушити мій блаженний вереск.