Читати книгу - "Королева Сонька, Ірина Звонок"

  Пологи почалися раніше, ніж суд. Бо люди можуть почекати, а природа ні.

  Сонька мучилася набагато сильніше, ніж у минулі рази. Бо тоді вона була впевнена, що народжує королевичів, а тепер не знала, яке майбутнє чекає на неї та на нещасну дитину, яка приходила у світ.

  Жінки, які доглядали її, були мовчазні та неласкаві. Вони просто робили свою роботу. Ніхто не втішав Соньку, коли вона кричала від болю, що розривав її тіло.

  Вона страждала. А у протилежному кінці замку страждав Ягайло. Але страждань короля ніхто не помічав, бо він ховав їх під кам’яною маскою, яка приросла до його обличчя.

  Ягайло стояв біля вікна у галереї і дивився, як у дворі замку королевич Владислав грається з хлопчиками його віку. Йому вже йшов четвертий рік. Русявий та рожевощокий, він з таким запалом розмахував дитячим мечем, що батько мимоволі розчулився.

  Єпископ Збігнєв підступив до короля. Чемно зупинився на крок позаду, дочекався, поки Ягайло повернеться до нього і, солодко усміхаючись, промовив:     

  - Як королевич схожий на вашу милість!

Ягайло гордовито усміхнувся. А єпископ провадив далі:

  - Але ваші вороги роблять усе можливе, щоб він не став королем.

  - Ти так вважаєш? – король розвернувся до єпископа. 

  - Так, – щиро відповів той.

  - Хто ж вони, ті вороги?

  - Ви прочитали листа королеви?

  - Я перечитав його кілька разів, – глухо відповів Ягайло.

  - І ви не повірили?

  - Я не знаю, вірити чи ні жінці, яка проявила слабкість плоті.

  Король відвернувся і знову подивився на королевича, зціпивши руки за спиною.

  - Якщо королеву признають перелюбницею, то вашого сина назвуть байстрюком. А ви так довго чекали на його народження...

  - Тридцять дев’ять років, – ледь чутно відповів Ягайло. – З першого дня мого одруження з Ядвігою я чекав на народження спадкоємця.

  - А народився він лише у четвертому шлюбі, – повчально нагадав єпископ. – І що тепер? Візьмете п’яту жінку? А якщо вона не народить сина? Що тоді?

  - П’яту дружину я вже не витримаю, – сумно хитнув головою Ягайло. – Я втомився. Як би я хотів зробити так, начебто не сталося нічого поганого...

  - Це можливо, ваша милість, – запевнив Олесницький.

  - Як? – гірко спитав король. – Коли увесь замок бачив, як ловили коханців королеви?

  - Ось так... – єпископ зашепотів на вухо королю.

Ягайло вислухав і сухо відповів:

  - Я подумаю.

  Король Ягайло завжди довго думав, коли життя ставило його у важкі обставини. А поки він роздумував, ситуація змінювалася так, що він вже не вагався, яке рішення прийняти. Іноді час вирішував за нього.

  - Я був сповідником королеви Софії, – єпископ Збігнєв перервав роздуми Ягайла. – Я не можу видати таємницю сповіді, ви це розумієте. Але якби я мав сумнів у її чистоті, то ніколи б не наважився захищати її перед вашою милістю.

Ягайло помовчав. І нарешті здогадався запитати:

  - Хто ті вороги, які підло оббрехали королеву?

  - То вже ваша королівська милість має вирішити. Хто розповів вам про її зраду?

  - Моя донька Ядвіга, – пригадав король. – Вона показала мені записку, у якій було написано нібито королева... Ні! Цього не може бути! Я не можу звинуватити у державній зраду мою власну доньку!

  - Я думаю, що королівна непричетна, – єпископ заспокоїв надмірно схвильованого батька. – Їй підкинули записку. І вона вирішила дізнатися, чи написане – правда. Ось і вийшло те, що вийшло.

  - Треба дізнатися, хто підкинув Ядвізі ту кляту записку, – задумано промовив король.         

  - Якщо ваша королівська милість накаже, я проведу таємне розслідування.

  - Добре, – кивнув Ягайло і знову задумався.

  А тим часом Сонька корчилася у муках у своїй опочивальні.

  Коли дитя, нарешті, народилося, у матері не було сил спитати, хто це: хлопчик чи дівчинка? Вона марила у напівзабутті. А коли отямилася, то помітила, що в її опочивальні знаходиться купа чоловіків. Ягайло та його почт, серед якого вирізнялися князь Вітовт і єпископ Збігнєв Олесницький.

  Королю доповіли, що народився син. І він привів з собою свідків, щоб подивитися на їх враження і прийняти остаточне рішення.

  Ягайло вагався. Лист від Соньки, переданий єпископом Олесницьким, зворушив його. Та ще сам єпископ постійно нагадував про її невинність. Може, й справді, Ягайлові вороги звели наклеп на Соньку? Якби він був впевнений у цьому, він пробачив би її.

  Повитухи піднесли королю немовля.

  - Розверніть, – звелів Ягайло. – Хай усі присутні роздивляться його.

  Повитухи послухалися. Поклали дитину на стіл і розвернули пелюшки. І відразу ж десять чоловіків схилилися над ним, жадібно роздивляючись новонародженого.