Читати книгу - "Твій на місяць, Анастасія Соловйова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вчора Ася мала полетіти до Італії. Я курив сигарету за сигаретою і шукав у небі літак. Напевно, я вирушив би з нею хоч на край світу, якби вона не зізналася мені в коханні.
Мене немов електричним розрядом прошибло. Перед очима відразу спалахнули спогади про той день, коли я втратив Наташу. Тоді вона вперше зізналася мені в коханні, намагалася виправдати свою зраду, плакала, заламувала руки та кричала, що заплуталася, але хоче бути зі мною. Вона шепотіла про кохання, але я не повірив. Вона плакала на сірому асфальті, а я кинув її там, пішов, не озираючись.
Ася сказала про свої почуття, і мене накрило минуле. У вухах стояли слова Наташі, я ніби наживо бачив її спотворене обличчя, знову чув сухі фрази поліцейського: "Ваша дівчина розбилася".
Не пам'ятаю, що я робив і що говорив Асі: мені потрібно було залишитися одному, щоб вона не бачила мене в такому стані. Як тільки за нею зачинились двері, я наважився нарешті зануритися в минуле. Не закриватися від почуття провини, не гасити його спиртним та безладними зв'язками. Прийняти раз і назавжди те, що зробив. Відштовхнув Наташу, бо був самозакоханим сліпим егоїстом.
Не знаю, скільки годин я просидів на підлозі, аналізуючи минуле, нещадно згадуючи найдрібніші деталі наших із Наталкою стосунків, розбираючи по шматочках кожну помилку.
Я все ж таки зміг вибачити себе. Не можна завжди жити з почуттям провини.
І тільки після цього до мене дійшло, як низько я вчинив з Асею. Сказав щось грубе, відгородився від її зізнання, зациклився на своєму болю. Я намагався додзвонитися до неї, але телефон був поза зоною доступу. Охопила паніка: раптом вона прийняла мою жорсткість на свій рахунок і щось сталося з нею?
Скільки разів вона через мене страждала? Чи зможу я полюбити її так, як вона того заслуговує? Чи вийде у мене ніколи більше не завдавати їй болю? Я не знав відповіді на ці запитання, я надто багато розчаровував оточуючих, щоб повірити у себе. Ася гідна лише найкращого, а не боягуза, який закривається в собі за першої ж нагоди, зривається, цинічно дивиться на світ і не вірить у справжнє кохання.
Ким я буду, якщо й надалі мучитиму її? Вірю, що вона відчуває до мене сильні почуття, але краще пережити біль зараз, коли ми не зросли корінням, коли є шанс на звільнення. Вона переживе, і зустріне гідну людину, яка любитиме її так, як вона того заслуговує.
Тому я збирався кинути її того вечора. Але зірвався, як побачив Асю. Втратив контроль над собою, хотів провести хоча б ще одну ніч із нею.
А коли вона запропонувала полетіти в Італію, я знайшов у собі сили закінчити все. Вона говорила якусь нісенітницю про страх перельотів, згадала мою обіцянку бути з нею до кінця суперечки, а потім поцілувала.
Це був навіть не поцілунок, а якийсь шалений спалах згасаючої надії. Я розумів, що навряд чи полечу з нею. Ася по-любому це відчувала, через що люто впивалася в мої губи, до болю стискала плечі і залишала на шкірі сліди-півмісяці від нігтів.
Я дав їй надію, а не відмовив відразу. Сам хотів вірити, що за добу передумаю, схаменуся і все ж таки вирушу з нею в Італію.
Коли я побачив на сірому небі мікроскопічний літак — в області грудної клітки болісно потягнуло і стисло спазмом. Повітря не надходило в легені, у скронях шуміло — і сувора правда вдарила хлистом по мізках.
Я кохаю Асю. Я втратив Асю.
Залишок вечора і ніч нагадували якийсь жахливий сюрреалістичний сон у найкращих традиціях Девіда Лінча. Закоханість ще можна подолати, задавити почуття у зародку, перехворіти та відпустити. З коханням так не вийде. Та й хто в здоровому глузді відмовляється від кохання?
Якось я дожив до четверга. Думаю тільки про одне: раптом Ася не відлетіла? Не витримую — беру телефон і дзвоню Рудій.
Вона піднімає трубку через нескінченні шість гудків.
— Що тобі потрібно? — шипить у трубку. Значить, Руда про все знає.
— Потім встигнеш на мене накричати. Краще скажи: де зараз Ася?
— Ти придурюєшся чи справді погано розумієш? — від Руденької я таких слів не чекав.
— Я справді не знаю, де вона.
— Супер! Де ж Ася? Здається, вона попередила тебе, що вирушає до Італії, до якогось містечка в горах. І навіть квитки на літак залишила, і адресу готелю із заброньованим номером теж скинула. А тепер питання на мільйон: цікаво, де зараз Ася? Ось прямо не знаю, що тобі відповісти!
Навіть не намагаюся сперечатись з розлюченою дівчиною брата:
— Я сподівався, що Ася не полетить сама.
— Вона ж сказала, що вирушить за кордон навіть без тебе. Вона завжди стримує обіцянки на відміну від деяких, — сердито кидає Руда. Вперше замислююсь, якого чорта я не називаю її Ксюшею. Звик поблажливо звертатися до тих, хто не вміє чинити опір.
— Так, Ксеніє, я зробив велику помилку.
— Треба ж, згадав, що у Руденької є ім'я, — здивовано вигукує Ксюша. — Це щось новеньке.
— Люди змінюються.
— Такі, як ти, навряд, — знову спалахує Ксюша. — Ти взагалі знаєш, що в Асі аерофобія? Вона до втрати свідомості боїться літаків, вона нізащо в житті не наважилася б полетіти без супроводжуючого. Але через тебе їй довелося пройти через справжнє пекло.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твій на місяць, Анастасія Соловйова», після закриття браузера.