Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

Так дивно… я настільки звикла до того, що мої се-аран зазвичай розділяють зі мною купання, якщо присутні в палаці, що зараз мені не вистачає їхніх рук, їхніх обіймів, навіть їхньої пристрасті. Мені хочеться зігрітися у когось із них на грудях. Сховатись від тих емоцій, що вирують у мені.

І заснути.

Втома і моральна спустошеність все сильніше огортають мене непіднімною ковдрою сонливості.

Мабуть, щось таке відбивається в моєму виразі обличчя, бо навіть безмовні лайси поглядають на мене з німою тривогою та співчуттям. Особливо Жіна, яка часом бере лишку зі своєю опікою.

Висушивши моє волосся й одягнувши в повітряну і зручну домашню сукню, дівчата мало не під руки супроводжують мене назад у спальню.

А там уже чекають не тільки мої се-аран і відверто схвильований Чотжар, а й одо Мі-ічан, імператорський лікар.

Побачивши все це стовпотворіння, я розгублено завмираю. А цілий арсенал приладів та інструментів, явно принесених місцевим ескулапом, взагалі викликає в мені легкий переляк і бажання втекти назад у купальні. Там тихо та безпечно. Можна в відновлювальну ванну залізти й поспати трішки.

Але мене вже помітили. І мою реакцію, швидше за все, теж. Са-оір випереджає брата і стрімко прямує до мене. Щоб уже за мить підхопити на руки й понести до ліжка.

Але перед тим, як укласти, він ловить мої губи в незвично ніжному поцілунку.

– Не знаю, чому ти знову боїшся. Тобі нічого не загрожує. І ніхто не посміє завдати тобі шкоди. Чуєш? – суворо дивиться у вічі.

– Так, мій пане, – киваю слухняно.

− Добре. А зараз дозволь одо Мі-ічану себе обстежити.

Звісно, я дозволяю. І не лише тому, що не маю іншого вибору. Мені й самій дуже хочеться дізнатись, що він скаже. Хочеться почути доказ того, що в мене під серцем справді вже росте маленьке диво. І побачити обличчя своїх се-аран, коли вони це почують.

Тому я беззаперечно виконую всі прохання лікаря, не відчуваючи вже навіть збентеження, яке відчувала раніше. І покірно терплю, коли він обліплює мій живіт крихітними й трохи колючими кружальцями-датчиками. Минулого разу вони не відчувалися так, ніби струмом б'ються.

Лікар навіть розгортає голографічний екран, на який я дивлюсь із деяким сумнівом. Все одно моє маля ще занадто маленьке, щоб щось там розглянути. Скільки йому? Тиждень максимум, якщо одо Мі-ічан не помилився минулого разу з моєю овуляцією.

Проте чоловіки беруться зосереджено розглядати зображення моєї матки, яка всередині чомусь ніби світиться, обговорюють якісь енергетичні подвійні поля та різницю якихось сі-потенціалів. До того ж обидва мої се-аран виглядають настільки задоволеними, а Чотжар ошелешеним, що я не витримую.

− А що це все означає, мій пане? З малюком все гаразд? – хапаюся за руку А-атона.

І тут усі погляди звертаються до мене. Мов про мене тільки згадали.

− О, можете запевнити свою се-авін, що з її малюками все більше, ніж просто гаразд, − із захопленим ентузіазмом за всіх відповідає одо Мі-ічан. – Вони розвиваються напрочуд швидко навіть для вищих ашарів. Попри протилежні енергетичні потенціали, вони взаємодіють як одне ціле, прискорюючи розвиток один одного. І, наскільки я можу судити, вже здатні на енергетичному рівні реагувати на зовнішні загрози та збільшувати власне захисне поле достатньою мірою, щоб захистити свою матір. Мої вітання, Володарі. У вас будуть дуже сильні спадкоємці.

– Тобто… вони… їх двоє, так? − вражено видихаю я, дивлячись по черзі то на одного се-аран, то на іншого. – У нас будуть близнюки?