Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

Хто шукає той завжди знайде

– Здається, до мене дійшло, – сказав Ярослав, розглядаючи вогнище перед однією з місцевих печер, до якої вийшов після довгих блукань лісом. — Мертвий, живий, поранений. Мертвий – жертва. Живий – той, хто вбиває жертву. Поранений — той, хто отримує таланти та сили жертви. Логічно, так? Логічно. Навіть збожеволівший травник чудово вписався, просто не зміг впоратися з талантами брата Ладане. А грах, що гидує людинятиною, в цьому розкладі повинен був позбутися іншого граха, який людей їсть, за що йому і довірили полювання на молодого мага. Одночасно і замітання слідів, і порятунок мирних жителів від небезпеки. Дуже логічно. Тільки невірно. Пастка у самій казці. Все насправді зовсім не так. Душі не переселяються на замовлення. Навіть якщо під рукою є готовий тах, все може піти не так, як хочеться. А тут душа далеко відлетіти не встигла, тіло пручається, та й у ритуалі напевно є маленька помилка, через яку все вийде зовсім не так як хочеться. Знаєш, мені здається, що поглинання душі та прив'язка чужих складових від початку неможливі. Вони і є пастка, в яку потрапив необережний здобувач чужої сили. У будь-якого тіла цих складових певна кількість, збільшити чи зменшити цю кількість неможна. Можна щось вплести, але не прив'язати. Тільки молоді дракони випадають із цього правила. Почуваюся тупицею.

Шахіш слухав дуже уважно. Навіть не ворушився. Підтверджувати, що висновки Ярослава правильні, він не поспішав. Але й не заперечував.

— Ніколи не чув, щоб мавпи багаття розпалювали. Навіть якщо вони страшні, величезні, ікласті і живуть не в тропіках.

Смугастий гризун хитнув вусами. Він також нічого подібного не чув.

— Ось. Отже, це не мавпа. Точніше, не зовсім мавпа. І саме тому ти мене привів сюди.

Фиркання та незрозуміле рух хвостом.

— Вони ж банально помінялися тілами, так? — спитав у смугастого гризуна Ярослав. — Така собі перетасовка. Якщо я взагалі щось розумію, то цілитель отримав дар брата Ладане, просто опинившись у його тілі, інакше ніяк. Сам братик незрозумілим чином опинився в тілі величезної мавпи і, напевно, був дуже ошелешений, коли зрозумів, що тільки-но мало не зжер. Уявляєш, прокинувся і зрозумів, що намагаєшся віддерти шматок м'яса від власного тіла, що кричить благим матом. Бідолашний хлопець, у нього, мабуть, був шок. А тут ще й друга мавпа вимагає поділитися здобиччю. Загалом, я йому не заздрю. А сам грах опинився у тілі цілителя. Теж доля не завидна. Ні пазурів, ні зубів, ні розуму. Одні збитки. У всьому цьому є лише один гарний момент. Цілитель, який отримав тіло хлопця, зміг втекти. Зважаючи на все, на болота. Тепер там місцеву знаменитість зображує та намагається розібратися з тим, що йому дісталося, повільно та впевнено з'їжджаючи з котушок. Сподіваюся, у брата Ладане справи кращі. У граха надто сильних складових бути за ідеєю не повинно, магією там навіть не пахне, тож розум повинен зберегтися у своєму початковому стані довше. Якщо він, звичайно, не збожеволів від усвідомлення того, де і в чиїй шкурі опинився.

Смугастий гризун благодушно поворухнув вусами, зморщив ніс і звісився з Ярославового плеча, намагаючись зазирнути в одну з печер.

— Вважатимемо, що ти зі мною погодився, — зітхнувши, сказав Ярослав, розуміючи, що зараз зробить чергову дурість у своєму недовгому житті. Що ж його так до цих дурниць тягне? Хоч би одну оминув. — Але сторожову мережу про всяк випадок сплетемо. А то мало як бідолаха відреагує? Хоча... Ні, за всієї моєї поваги до тебе, сьогодні я туди не полізу. По-перше, слід подбати про свою безпеку, раптом він відреагує як мавпа, а не як брат Ладане. Воно мені потрібне? У мене, знаєш, запасних рук, ніг та голови немає. Та й запасний тулуб ніде не завалявся. Для того, щоб нічого невідворотного не трапилося, особисто мені необхідно трохи посидіти в тиші та спокої. Подумати трохи. Або амулетик у Кіого позичити. Його тато обвісив усім, чим тільки міг, гадаю, він із задоволенням поділиться. По-друге, мавпи, як показала практика, говорять невиразно, важко і лише окремі недруковані слова. Перевіримо, як вони пишуть. Сподіваюся, краще ніж розмовляють. Гарна ідея, правда?

Шахіш на сказане реагувати відмовився. Він відвернув мордочку від Ярослава і почав прикидатися звичайним гризуном. Напевно, затримка із з'ясуванням особистості граха не сподобалася.

Можна подумати, цей грах кудись подінеться.

Та й з будь-якого боку, власне життя Ярослав цінував, навіть якщо оточуючим могло здатися, що це зовсім не так.

— Завтра повернемось сюди, — пообіцяв він гризуну. — Слово даю. Тепер би ще збагнути, як звідси піти. Ти не пам'ятаєш, з якого боку знаходиться замок?

Гризун не пам'ятав. Або не хотів допомагати в його пошуках. Довелося орієнтуватися за сонцем і сподіватися вийти на якусь стежку. Стежки, як відомо, рано чи пізно призводять до людського житла, якщо з напрямком не помилишся. А де є люди, можна дізнатися про дорогу.

Начебто все логічно.

***

Блукав Ярослав на свій подив не довго. Якимось дивом вийшов до дороги зовсім поруч із замком. Здалеку помилувався цією безглуздою квадратною спорудою з приплюснутими прибудовами з боків, похитав головою і вирішив вирушити на пошуки Кіого. Навіщо час втрачати. А питання із захистом треба вирішити насамперед.

Захисний амулет Кіого віддав із великим задоволенням. Навіть не спитав, навіщо він потрібний. Він міг віддати і три, але Ярослав чемно відмовився. Не звик він до прикрас на шиї. Невелика вислюлька на шнурку здавалася важкою та незручною.

  Пошуки відповідного письмового приладдя зайняли трохи більше часу. Уявити величезного граха з чорнилом і пером Ярослав не зміг. Пальчики там такі, що перо безнадійно загубиться. Довелося шукати щось значно більше. Наприклад, стило, яким малювали креслення на шкірі. Фактично, техно-магічний інструмент. У якого вся магія полягала в тому, що не доводилося тягати за собою банку з чорнилом. Хоч якась та зручність. Випробування стило показали, що воно непогано пише на папері, привезеному з Міста, і Ярослав визнав його гідним.