Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

55

У найбільшій кімнаті в білому будинку вже прибрали всі меблі. Тільки великий овальний стіл залишився стояти посередині. Поки один чоловік прив'язував до ніжок столу шкіряні ремені, що були обшиті нефритовими пластинами, інший малював білою  восковою  крейдою на дерев'яному паркеті пентаграми. Третій – розставляв та запалював високі,  з півметра заввишки свічки. Хтось готував старовинні книжки в товстих срібних,  інкрустованих чорним камінням обкладинках. Кожен знав і робив свою справу.

Високий сивий старець, одягнений у довгий темний плащ, уважно оглянув приготування.

- Запечатайте вікна та двері. Можуть прийти інші демони, - звелів він.

Його слухали беззаперечно.

Тяжко крокуючи, він вирушив у кімнату, де підклавши долоні під щоку, мирно спала дівчинка. Дошки стогнали та плакали під його ногами.

Старий зупинився біля ліжка. Завмер,  пильно стежачи за дівчиною. Жодна риса не ворухнулася на його обличчі. Ніхто  не зміг би взнати й прочитати його думки. Холодний, непохитний екзорцист  і маленька, худорлява й золотокоса дівчинка, на чверть людина і на три чверті ельфійка. Під заплющеними очима її залягли глибокі синці. Дівчинка металася уві сні і жалібно кликала маму. І знов маму. І знову…

- Я не міг помилитися, - Костянтин зняв пов'язку з нещодавно обпаленої руки. На долоні цілком виразно проступив опік у вигляді ящірки. Рана затягувалася на очах, але все ще залишалася на її  місці багряна пляма.

- Ну, що ж. Я не помилився. Тоді, до діла. - І не повіку легко підхопив дівчинку на руки і виніс із кімнати.

М'яко і акуратно, ніби в глибині душі шкодуючи про те, що має відбутися, він поклав її на стіл. Він  власноруч прив'язав нефритовими ременями руки й ноги. Дівча здригалося при цьому,  ніби її прибивали до столу цвяхами. І тільки голова металася, розкидаючи на всі боки, немов язики полум'я, золотаве волосся.

- Очі заплющені, - промовив один з  помічників.- Збудити її?

- Не треба. Хай все пройде уві сні. Не хочу бачити її очі, - майже прошепотів Костянтин та інші з розумінням закивали.

Чоловіки дружно заспівали якісь тексти, час від часу перериваючись.

- Як твоє ім'я, демон? – раз  за разом запитували одне і те ж саме питання.

- Мама! – кликала замість відповіді дівчинка.

- Сильна, - прошепотів один. Йому стривожено кивнув інший. І нервово почали поглядати на двері та вікна інші. А там густішала темрява. Щось вило, брязкало, біснувалося. А ящірка на каміні непомітно заворушилася, засувалась, і темною тінню поповзла до столу з бранкою...

***

Сандро вільно розвалився на величезному ліжку. В одній руці він тримав баночку з пивом, іншою смикав каштанові локони красуні. Його стара знайома дуже прихильно прийняла його залицяння, і зараз, лежачи в її ліжку, вони відходили від спекотного сексу. Дивно,  але сьогодні він уявляв собі тут іншу дівчину.

- Але зрештою, - вирішив він, - добре, що батько вигнав мене цієї ночі. А то б точно не стримався й накоїв би діл.

Він здригнувся, коли гострий язичок проклав доріжку від пупка до його соска. Красуня захихотіла, а Сандро мало не скинув її з ліжка. Соски – це його антиерогенні зони. Він безжально розлучався з усіма, хто посягав на них. А розлучався він із усіма своїми подружками. Більше, ніж на два побачення, його не вистачало. У коридорі стукнули двері й пролунали кроки, голоси.

- Ти казала, вдома нікого не буде? – ліниво запитав він.

Красуня, хтиво на нього поглянувши, вже натягувала шовковий халатик і вийшла зі спальні.

Сандро скористався її відсутністю і швидко натягнув штани.

- Настав час їхати, - думав він. - Нудно, на цілу ніч мене не вистачить.

Красуня повернулася бліда і злякана:

- Там... Твій батько... Ви що, демона зловили?

- Ти що, люба, перегрілася? Який демон?

- Якесь дівчисько наче…У вас там... - І вона передала йому щойно почуту новину.

- Що за нісенітниця. Добре нісенітницю городити, - він ображений вийшов геть, навіть не поздоровкавшись із  кремезною  тіткою, що й принесла цю  дивну новину.

Але виїхавши на нічні вулиці, Сандро зрозумів, що дійсно відбувається щось незвичне. Навкруги було настільки темно,  що якби не фари його байка,  він навіть носа свого не побачив. На небі не було видно жодної зірки, жоден вогник не горів ні в будинках,  ні поза них. Тиша стояла така моторошна,  що власне дихання здавалося надто гучним. Він  піднатиснув на газ. У повній тиші ревів мотор байка, фари розрізали яскравим променем зловісну темряву. Біля батьківського будинку здавалося, що темрява була особливо густою. Чи це він себе накрутив?

Сандро відчинив двері і тільки-но переступив поріг, то ніби обпікся. У грудях спалахнув і погас вогонь, навіть залишивши червону доріжку на кожі. За його спиною біснувалася темрява,  а попереду горів восковий чад.

У центрі, в колі темних постатей, яскравою плямою виділялася дівчинка, що металася в дурмані. І розпачливо кликала маму. Серце в Сандро так запекло, що неможливо було дихати. Мамо…Боляче було дивитися на ту дитину.  Мамо… Прямо навпроти хлопця, біля голови дівчини, пильно дивлячись йому в очі, стояв батько. Стояв і творив свій обряд.

Все попливло перед очима Сандро.  Наче вогнем спалахнуло у голові,  випалюючи якісь дивні бар’єри.  Він раптом згадав усе. Згадав те, що послужлива пам'ять ще в глибокому дитинстві заштовхала в найдальший кут його мозку і надійно замкнула там ключ.

… Двадцять років тому, маленький білявий хлопчик прокрався повз няньку, що міцно заснула, і тихо зайшов у велику кімнату. У кімнату, де міцно полонена на якомусь постаменті, в оточенні темних постатей, металася в агонії його власна мати. А в голові у неї – так, щоб не бачити благаючих жіночих очей, – стояв Костянтин,  його батько і її чоловік.

- Помилуй! – шепотіла мама. - Помилуй! – громом віддавалося у дитячому мозку.

Величезні від болю і страждання темно-сині очі благали про помилування того, хто не пошкодував її сина. Того,  заради кого вона покинула свій Темний світ. Того, хто зрадив її та її любов до нього... І в той момент, коли маленький хлопчик, випустивши з рук плюшевого кролика, закричав "Мама!" - тіло юної демонеси спалахнуло пекельним вогнем. Тим самим, що зараз горів усередині Сандро і випалював все на своєму шляху. Випалював блоки і бар’єри,  що встановив дитячий мозок,  не впоравшись з болем та тугою  за своєю  мамою,  згубленою  у екзорцистському вогні власним батьком.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно