Читати книгу - "Спомини"

Небаром після інтронізації прийшов до мене уповноважений (міністер) з Києва і домагався, щоби вислати до Москви делеґацію, зазначуючи, що о. Костельник був призначений ще покійним митрополитом Андреєм. Я тоді назначив на провідника делеґації отця-архимандрита Климентія, який згодився, даючи йому також виготовлений меморіял в справі свободи і потреби нашої Церкви. Крім того був призначений ще о. Котів і о. Будзінський, студит. Я дав їм деякі вказівки, між іншим казав, щоби відвідати католицького пароха при церкві св. Людвика о. Бравна[520] і патріярха Алексія, бо я передше жодних зв’язків з ним не мав і не знаю, щоби покійний митр. Андрей його витав або звертався до нього. Вони були в предсідателя Комітету для реліґійних справ Карпова, який прийняв їх дуже чемно. Делеґацію прийняли несподівано скоро, бо очікували її вже в Москві, і відносні орґани НКВД були вже повідомлені. Голова делеґації отець-архимандрит Климентій предложив прохання і меморіял, відчитав признання нашої Католицької Церкви в Радянському Союзі. Пізніше, при кінці грудня 1944 року “Правда”, орган Комуністичної партії (чи “Известия”, орган правительства) помістив повідомлення про смерть митрополита Андрея і що Греко-Католицьку Церкву в Радянському Союзі “возглавляв” митрополит Йосиф[521]. З меморіялу Карпов був невдоволений, бо не було жодних звільнень з податків, реліґію по школах, шпиталях і т. д. в Радянському Союзі було заборонено. Хоч о. Бравн хвалив дуже, що бодай один митрополит в Радянському Союзі підніс належні домагання Католицької Церкви в большевицькій державі. Делеґація не могла відвідати о. Бравна, бо НКВД рішучо противилося тому, одначе о. Климентій післав білет[522] до нього, і він прийшов до готелю “Інтурист”, до якого заїхала наша делеґація. Вона була також у патріярха, і він передав привіт та комплект “Журналу Московської Патріярхії”. Я пізніше коротко подякував йому і більше жодних зв’язків з ним я не мав. Він запросив делеґацію на богослужения, одначе о. Климентій не пішов, а лише о. Костельник і прочих двох отців. Отцю Костельникові завернулось в голові від того, що його тоді витали там кадилом, бо патріярше окруження певно знало від НКВД, що йому ще за життя митрополита Андрея пропонували єпископство. Отець Костельник побоювався, що заарештують за його статті і бундючні виступи проти большевиків. Тим часом НКВД взяло іншу лінію.

Причина, задля якої нашу делеґацію приймали з такими почестями, лежала в чому іншому. А саме: Ґенеральний штаб Червоної Армії запросив делеґацію до себе, і один з ґенералів