В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Спомини" автора Йосип Сліпий. Жанр книги: Публіцистика / Езотерика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
крилошанин Станиславівської та Львівської капітул. Родом із с. Сороки біля Львова, з учительської сім’ї; навчався в гімназії в Стрию та Станиславові, право та богослов’я вивчав у Львівському університеті. Прийняв свячення разом з Йосифом Сліпим 21 вересня 1917 р. і був призначений сотрудником Львівського кафедрального храму св. Юра; також служив польовим духовником австрійської армії на італійському фронті, де потрапив у полон і провів півроку в таборі полонених старшин у Монте-Кассіно. Повернувшись з полону, зголосився до служби в УГА і служив польовим духовником аж до переходу Галицьких військ за Збруч. Після війни був катехитом і сотрудником у Галичі, потім парохом у с. Залуква біля Галича (1923–1930), у 1929–1930 pp. був віце-деканом Галицького д-ту. У 1930–1938 pp. служив у Станиславові як соборний крилошанин Станиславівської капітули, кафедральний парох та адміністратор єпископських дібр. У 1935 р. обраний членом польського сенату у Варшаві. У 1938 р. іменований крилошанином Львівської капітули та членом Львівської митрополичої консисторії. У 1939 р. як кафедральний парох собору св. Юра готував архиєрейські свячення Йосифа Сліпого. У роки війни брав участь у формуванні дивізії “Галичина” і в травні 1943 р. був призначений її капеланом. У 1944 р. виїхав до Праги, а в кінці 1946 — до США. У 1947–1969 pp. душпастирював у США: був організатори та першим парохом парафії в Лос-Анджелесі, першим ректором духовної семінарії у Вашингтоні, головою Союзу українців-католиків “Провидіння” (до 1959), а в останні роки життя — капеланом сирітського дому сестер-василіянок у Філадельфії, де й помер 22 серпня 1969 р. ">[514] виїхав і стратив своє каноництво, то я іменував ще о. Ґалянта і о. Зафійовського[515].
Щоби рушити якось справу студитів, я іменував о. Климентія архимандритом, і як такий він мусів перевести вибори ігуменів по студитських монастирях з достаточним числом монахів. Сам він мешкав в митрополичій палаті і час від часу, після можливости, відвідував студитські монастирі, або монахи приходили до нього.
Я розпочав відвідини всіх наших церков у Львові, думаючи відвідати опісля всі церкви в єпархії, наскільки це буде можливе. І так відправляв я в отців-василіян, редемптористів, студитів і по інших львівських церквах, виголошуючи проповіді. Все йшло в порядку. Так само і четвергові сесії продовжувались нормально далі. Отець протоігумен редемптористів де Вохт[516] прийшов і тішився, кажучи, що “фіра котиться так добре”, тобто, що ціла адміністрація фунґує[517] добре. Передусім вважав я на вбогих, збирав датки на вдів і сиріт, бо нужда була тоді велика.
Один василіянин Фуртак, дириґент хору, зв’язався з якоюсь дівчиною, хористкою, яка пізніше мала від нього дитину. Священики звернули мені увагу і ходили до нього, щоб його врозумити, бо большевики лише чигали на це, щоби висувати такого як професора на якісь видні становища. Прийшли до мене о. протоігумен Градюк[518] і о. ігумен Борса, але вони чи залякані, чи що, були безрадні. Я казав, щоби його де вислати до другого монастиря, і отці навіть перетримували його в митрополичій палаті, але після мого арешту він вернув до своєї любовниці і жив з
