Читати книгу - "Спомини"

Берії зорганізував низку замахів, зокрема вбивство українського політичного діяча Олександра Шумського та єпископа Теодора Ромжі. З 1950 р. — начальник Бюро № 1 МДБ СРСР, що відало диверсійною роботою за кордоном. У травні 1953 р. очолив новостворений 9-й (розвідувально-диверсійний) відділ МВС СРСР, та після падіння Берії відділ був зліквідований (31.07.1953), а сам Судоплатов заарештований (серпень 1953). Щоб уникнути відповідальности, симулював психічну хворобу і до 1958 р. перебував у психлікарні. В 1958 р. засуджений на 15 років позбавлення волі, позбавлений усіх нагород та звань. Звільнений у 1968 p., повернувся в Москву, займався літературною діяльністю та понад 20 років боровся за реабілітацію, якої домігся у 1992 р. Написав кілька книг, у тому числі спогади про своє життя і працю в органах держбезпеки: Разведка и Кремль. Записки нежелательного свидетеля. Москва 1996; Спецоперации. Лубянка и Кремль. 1930–1950 годы. Москва 1997; Разные дни тайной войны и дипломатии. 1941 год. Москва 2005; Победа в тайной войне. 1941–1945 годы. Москва 2005. Про Судоплатова див.: А. П. Судоплатов. Тайная жизнь генерала Судоплатова, кн. 1–2. Москва 1998. ">[523] звернувся до делеґації менш-більш з такими словами: “Ми знаємо, що ваша Церква має великий вплив у народі, чи не міг би ваш Митрополит вплинути на те, щоби Шухевич припинив воєнні дії УПА. Ми їх побідимо, але нам не випадає воювати за Західну Україну”. На те делеґати відповіли йому, що то дуже небезпечна справа, бо НКВД може підозрівати нашу Церкву про зв’язки з УПА і за це переслідувати її. “Як ви можете висувати таке? — сказав ґенерал. — Ви ж говорите з ґенералом Червоної Армії. Хто може боятися?” А йому у відповідь делеґати: “А хто не боїться в Радянському Союзі?” І це викликало сміх, бо всі добре здавали собі справу з терору. Після перекуски і чемностей делеґація сказала, що справу предложить Митрополитові. Отець Климентій був дуже повздержний, а отець Костельник знову занадто для них уляглий. Звіт делеґації не дуже мене вдоволяв, і я сказав о. Климентієві, що є невказаним для мене входити у зв’язки з УПА мимо всіх запевнень, хіба нехай він старається повідомити Шухевича. І справді, дещо пізніше прийшов ґенерал Роман Шухевич до митрополичої палати, до о. Климентія, який йому закомунікував предложення совітського Ґенерального штабу. Дійсно, мали відбутися стрічі представників обох армій, як я довідався з протоколів слідства і від деяких ув’язнених упівців в ляґрах. Одначе, я згори знав, що УПА не схоче беззастережно капітулювати, не довіряючи большевикам.

Після повороту делеґації я дав отцю-канцлеру Ґалянтові кількадесять тисяч рублів, щоби він заніс до обласного на інвалідів, який зложив це на щадничу книжку. Довідавшись про це, о. Костельник виступив на сесії собору, що я замало дав, бо вони так чемно прийняли делеґацію нашу в Москві. Він у своїй зарозумілій наївності не здавав собі справи із закулісів і шукав нагоди примилитися для большевиків. На це я з місця відповів, що я дав, скільки була спромога, та й що йому не треба з того збивати свого капіталу. Священики зрозуміли мою відповідь і подивляли, що я так виразно, без побоювань, відповів о. Костельникові.

У межичасі прийшов потайки до мене пізним вечером підполковник чи полковник Червоної армії Хом’як[524], брат директора переплетні “Просвіта”, який інформував мене про державно-церковні відносини в Радянському Союзі. Він остався на Україні після розвалу австрійсько-українських військ і вступив опісля до большевицької армії, а в часі Другої світової війни провадив партизанку на запіллю гітлєрівської армії в Західній Україні. Конкретно він нічого мені не сказав. Мав говорити з ним опісля о. Климентій, але я вже не мав часу поінформуватися.

Партія зайняла спочатку повздержливе становище у Львові до нашої Церкви, але мабуть, вже з початком 1945 року, Ярослав Галан піддавав плян знищити Церкву. Можливо, що мав ще і якісь особисті урази з минулого. Партія притягнула через НКВД о. Костельника. НКВД присилало і до мене, між іншим професора Крип’якевича[525] на розвідку, з чим він і не скривався, а я зі свого боку якнайобережніше з ним говорив. Отець Климентій був дуже невдоволений з відвідин Крип’якевича. Про те все уповноважений нічого не знав, запевнюючи завжди про прихильність уряду до Церкви. Галан написав довгу статтю проти Церкви “З хрестом чи з ножем”, що появилась в “Радянській Україні”, а опісля кілька разів її читали в радіо