Читати книгу - "Золотий дім"

ту саму суму вказаному отримувачу, за умови, якщо той знав пароль. Таким чином гроші «рухалися без руху», словами хавали, а за необхідності в ланцюжку могло з’явитися набагато більше ланок. Система мала попит, оскільки сплачувана клієнтом комісія була набагато нижчою, ніж у звичайній банківській системі, а крім того, ця процедура дозволяла уникнути клопотів, спричинених коливанням курсів валют; у ланцюжку хавали встановлювався фіксований курс обміну, і всі його дотримувалися. Запорукою функціонування мережі була чесність посередників по всій країні, та й по всьому світу. (Хоча, якщо якийсь хаваладар поводився безчесно, немудро було б ставити на те, що він доживе до сивого віку.) В Індії ця система була незаконною, оскільки, подібно до розпилення й перекидання, це був ефективний спосіб відмивання грошей, але Замзама продовжував цю діяльність у великому масштабі, не лише на Індійському півострові, але й на всьому Близькому Сході, Сомалійському півострові, а навіть у деяких регіонах Сполучених Штатів. Однак хавали йому було замало. Він прагнув зайняти курсі, тобто трон злочинного світу, і коли ув’язнення Султана Аміра звільнило йому дорогу, здійснив спробу захопити владу за допомогою своїх помагачів — Довбешки, Короткопалого й Дрібноногого. Перед ним стояла перспектива змагання з оточенням мафіозі-конкурента на ім’я Масний Джавед, але він швидко відсунув цей виклик убік за допомогою прийому, який ущент приголомшив усіх членів відносно несхильного до насильства злочинного клану Султана Аміра. Цей прийом називався вбивством. Тіла Масного Джаведа і його родини, викладені на пляжі Джугу під час відпливу, мов рибини на столі, не лише закрили питання лідерства; вони стали повідомленням для всього міста, як добропорядних, так і злочинних кіл. Настав новий день, говорили трупи. У місті з’явився новий гравець і нові правила. Тепер «С-Компанія» стала «З-Компанією».

Його брат Салу, котрого прозвали Салу Черевиком, допоміг Замзамі зайняти перший плацдарм у місті, коли, обравши за ціль дона району Донґрі, Татуся Джиоті, оточив зі своїми людьми Татуся та його людей і побив їх скляними пляшками з-під лимонаду, кампа-коли й лімки. Це усунуло Татуся, якого відтоді ніколи більше не бачили в місті, зате після цього розв’язалася серйозніша війна з бандою пуштунів з Афганістану, які починали від позичкового бізнесу на вулиці з ідеальною назвою Редімані-лейн, тобто провулок Готових грошей, але швидко перейшли до маломасштабного рекету, вимагаючи від дрібних торговців і малих фірм у міських нетрях і на базарах платні за захист. Щоб задовольнити потреби рекетирів, кравці, годинникарі, перукарі та продавці шкіряних виробів підняли ціни. Проститутки з Фолкленд-роуд також мусили більше заправляти за свої послуги. Бізнес із настільки невеликою маржею не міг покрити коштів рекету, тож вони перейшли на споживача. Таким чином, виявилося, що значна частина міста сплачує, так би мовити, додатковий гангстерський податок. Але що робити? Був лише один варіант: розкошелитися.

Пуштуни також вирішили усунути Черевика й Гармату, себто Замзаму, і найняли для цього Менні — чільного дакойта, тобто бандита, із Мадг’я-Прадеш. Трапилося так, що в Салу Черевика була подружка — танцівниця Чару, і одного вечора на початку вісімдесятих він забрав її своїм «фіатом» із дому в околиці центрального вокзалу й повіз до любовного гніздечка в Бандрі. Але їм сів на хвіст Менні з пуштунами, врешті оточивши «фіат» на заправці, куди Салу Черевик заїхав по дорозі. З непідробною галантністю Менні з пуштунами попросив Чару вийти з машини й звалити. Після цього п’ятьма пострілами вони вбили Черевика. Потім вони чимдуж погналися до Замзамової бази на Пакмодія-стріт, аби заскочити його зненацька, перш ніж до нього дійде звістка про братову смерть, але будинок надійно охоронявся, і зав’язалася запекла перестрілка. Замзами не зачепило. Невдовзі після того пуштунських ватажків заарештували й звинуватили у вбивстві Черевика. Коли вони постали перед судом, до зали суду ввірвався стрілець «З-Компанії», кілер-християнин Дерек, і скосив їх намертво з кулемета.

У вісімдесятих роках тривала війна банд, у якій загинуло не менше п’ятдесяти членів «З-Компанії» і пуштунів. Але врешті афганську зграю вибили, і хрещений батько Замзама зайняв свій трон.

Після загибелі старшого брата Замзама постановив зав’язати з особистим життям. «Подружка — це слабке місце, — почув від нього Нерон. — Сім’я — слабке місце. Це треба цінувати в інших. Але босу цього не дозволено. Я — кіт, що гуляє сам». Сам, мається на увазі, якщо не рахувати цілодобового супроводу загону з дванадцяти охоронців — тобто тридцяти шести чоловік, які працювали по дванадцятеро у восьмигодинних змінах. Плюс команда з дванадцяти навчених контрспостереження водіїв за кермом броньованих лімузинів «мерседес», майстрів «хімчистки», себто мистецтва відриватися від хвостів за кортежем. (Знову-таки, по четверо водіїв одночасно в трьох змінах.) Вхідні двері до його будинку були з суцільної сталі, вікна мали куленепробивні шиби й товсті металеві жалюзі, а на даху постійно чергували озброєні до зубів охоронці. Містом керував чоловік, що жив у власноруч збудованій клітці. Учинивши себе невразливим, він поклав у основу свого багатства і влади вразливість чужих особистостей, сімей і капіталів.

(Я не експерт у сфері промисловості, відомої сьогодні під назвою «Боллівуд», але вона обожнює свої гангстерські фільми так само, як своїх гангстерів. Кіноман, що починає знайомство з цим усесвітом, міг би розпочати з «Компанії» Рама Ґопала Варми, «Перестрілки в Лохандвалі» Апурви Лахії, «Перестрілки в Вадалі» Санджея Ґупти або «Одного разу в Мумбааї» й «Одного разу в Мумбааї 2» Мілана Лутрії. Додаткова «а» в «Мумбааї» — це приклад нової нумерологічної фішки. Люди додають або віднімають голосні, щоб зробити свої імена, або, як у цьому випадку, назви своїх фільмів, щасливішими й успішнішими: Шобгаа Де, Аджей, Девґн, Мумбааї. Я нездатен прокоментувати, наскільки такі зміни ефективні.)

Фільмом, який продемонстрував усій галузі, що новий хрещений батько серйозно взявся за діло, була стрічка «Айбек» про Кутб-уд-діна Айбека, засновника Рабської династії, і про будівництво Кутб-Мінара. Високобюджетна історична драма була задумом усього життя одного з тузів Боллівуду, продюсера А. Каріма, і в ній мали заграти троє з-поміж «шістьох хлопців і чотирьох дівчат», як називали в живій мові мегазірок тієї епохи. За два тижні до початку знімального процесу Карім, сам мусульманин, отримав листа з повідомленням, що запланований фільм образливий для ісламу, оскільки в ньому новий правитель називатиметься рабом, і з вимогою анулювання проєкту або, як варіант, «оплати за дозвіл дефіс перепросини» розміром один крор[45] рупій уживаними банкнотами з перемішаними номерами, яку необхідно буде передати представникові «З-Компанії», що з’явиться в належний час. Карім негайно скликав пресконференцію й привселюдно висміяв Замзаму Аланкара та його банду.

— Ці філістери що, мають мене