Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

Маргарита вийшла в коридор. Не те, щоби навшпиньки, та намагаючись не зчиняти зайвого шуму. Мами не було видно. І телефон зник зі свого постійного місця. Маргарита пішла за натягнутим телефонним дротом, від розетки, вздовж стіни, за ріг. Дріт привів її до дверей туалету. Двері були зачинені. Отже, мама спробувала сховатися від своїх нащадків якнайдалі, наскільки дозволяв десятиметровий кабель. Вона сиділа з телефоном у туалеті! ч

Меді прийшла за Маргаритою, показала на двері туалету і прошепотіла:

– Нам не можна чути, що вона йому каже!

Маргарита збагнула, що в цій ситуації правильно було б узяти Меді й відтягнути її звідси якнайдалі. Мама ж має право розмовляти по телефону без перешкод і підслуховувань. Будь із ким. Однак навіть Маргарита не завжди чинила згідно зі своїми моральними принципами. Особливо тоді, коли була непевна і хотіла з'ясувати правду. Тож вона залишилася біля Меді й чітко почула, як мама сказала:

– Лягай у ліжко і припини пиячити. Завтра вранці я до тебе зайду. Але тільки в тому разі, якщо ти негайно перестанеш пити!

Меді засміялась і потягнула Маргариту до кухні.

– Я знаю, хто це, – прошепотіла вона. – Це – Макс! Маргарита сперлася на кухонний стіл.

– Хто такий Макс? – спитала вона.

– Макс – це той, з котрим до Різдва зустрічалася Ма-Лу! -пояснила Меді. – Тепер, коли мама не могла її чути, вона знову верещала. – Той, котрому Ма-Лу зі злості кинула в голову горнятком кави!

– А чого він до нас дзвонить? – Маргарита почала жувати пасмо волосся.

– Ну, бо тепер він любить маму, – Меді знову стишила голос і присіла до Маргарити. – А він такий лабільний, той Макс!

~ Гей, що за сиромудрі слова! – Маргарита витерла губи, з яких звисало волосся. – Звідки ти можеш знати, що таке лабільний!

– Певно, що знаю, – обурилася Меді. – Якщо хтось через кожну бздуру відразу починає казитися, втрачати голову і його все нервує, то він лабільний. Мені це Пепі пояснив. А він це знає, бо чув, як Ма-Лу говорила про це з Лотті! – Меді прихилилася до Маргарити. – От тільки ми не знаємо, чи мама теж закохана в Макса! – Меді знову зашепотіла. – Але ми припускаємо, що так. Тільки, Маргарито, нікому про це ні слова. Насамперед татові. Бо він теж лабільний!

Маргарита витріщилася на молодшу сестру.

– Меді, – затинаючись пробурмотіла вона, – Меді, як ти говориш?

– Ну, тихо, а що? – прошепотіла Меді. – Щоби мама не почула! – Меді навіть не припускала, що Маргариту спантеличив не стільки шепіт, скільки

зміст її промови. Та Маргарита не вважала за потрібне з'ясовувати це непорозуміння. – Одне ясно, – сказала Меді, зісковзнувши зі стола, – групи психологічної підтримки, в яку мама буцімто ходить щовівторка, вже два місяці як нема! – і весело поскакала з кухні.

Маргарита повернулася до плити і почала помішувати гуляш. У ньому плавали прозорі ниточки цибулі. Тато був твердо переконаний, що цибуля в гуляші повинна повністю розчинятися! Маргарита поглянула на годинник. Через півгодини тато прийде додому і закричить: «їсти, їсти, їсти!». Маргарита підозрювала, що за наступні півгодини прозорі ниточки цибулі не розваряться на кашу. Тож вона підкрутила під каструлею газ, вивудила з неї шматочки м'яса і витягла з креден-са міксер.

Мама вийшла з туалету і повз відчинені двері кухні попрямувала до своєї кімнати.

– Будеш їсти з нами? – гукнула Маргарита.

– Дякую, ні, я сита, – сказала мама. – Ти навіть собі не уявляєш, яка я сита!

– Так, так, здогадуюся, – пробурмотіла Маргарита, запхала міксер у каструлю й увімкнула.

Тато прийшов із роботи вчасно. Він весело закричав: «їсти, їсти, їсти!» Довідавшись, що в мами болить голова і вона лежить у ліжку, він дуже розхвилювався і хотів лікувати її чаєм, холодними компресами, аспірином і теплими словами, однак Маргарита пояснила, що буде ліпше, якщо він навіть не заходитиме до мами в кімнату.

– Думаю, вона зараз спить, – сказала Маргарита. – Сон – це найкращий лік!

Тато погодився і облишив свою самаритянську ініціативу. Від гуляшу тато був у захваті. Він хвалив не просто з увічливості -це можна було зрозуміти з того, що він змів аж три порції.

Після вечері, коли Маргарита, Гансик і тато прибирали в кухні, знову задзвонив телефон.

– Це все одно фальшива тривога, – сказав Гансик і подався в коридор, але Меді вже помчала до телефону і заверещала:

– Все ще Закмаєри! – і знову поклала слухавку.

– Нас тут вже кілька годин дістає якийсь ідіот, – поінформував тата Гансик. ~ Вес час дзвонить і не каже навіть «няв»!

Тато зазначив, що не можна допускати такого телефонного терору, треба подзвонити на телефонну станцію. Там, мовляв, можуть «відстежити» дзвінок. Тоді терориста буде незабаром викрито. Він відклав рушник, прокрокував у коридор, узяв телефонний довідник і хотів подивитися, за яким номером можна замовити «відстежування».

– Навряд чи вони ще працюють, – сказала Маргарита.

– Може, і працюють, – сказав тато.

Маргарита не хотіла допускати «відстежування>>! Вона забрала в тата довідник.

– Слухай, тату, – сказала вона. – Я цілком певна, що це хтось із моїх однокласників! Бо вчора хтось постійно дзвонив до Ґабріели, а позавчора – до Штефана, а позапозавчора – до Уші Маєр!

Звичайно, «відстежувати» Маргаритиного однокласника тато не хотів. Він же не був якийсь нелюд і з розумінням ставився до підліткового божевілля. Він навіть пригадав, що свого часу, в молодості, теж так по-ідіотськи жартував. *

– Тільки я тоді був молодший, – сказав він. – У вашому віці я вже не був такий дурний! – Тато знову заходився витирати посуд. – Але зараз діти дорослішають набагато повільніше!

Незадовго до півночі – Гансик і Меді вже спали, а Маргарита саме була в лазничці й чистила зуби – знову пролунав телефонний дзвінок. Не встигла Маргарита відкласти зубну щітку, як тато вже був біля телефону.

– Закмаєр, – почула Маргарита. А за кілька секунд дуже лагідним тоном: – Любий хлопчику, якщо ти негайно не припиниш свої дурні жарти, я, на жаль, буду вимушений поговорити з твоїми батьками! – Тоді тато пожбурив слухавку і гукнув: -Маргарито, я думаю, це подіяло!

Маргарита опустилася на край ванни, викашляла і виплюнула спінену пасту. Якщо з повним ротом