Читати книгу - "Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
• Як довго вас навчали методам допитів і тортур?
— Понад півроку, в середньому п'ять годин на тиждень.
• Це навчання інтенсивніше, ніж в університеті, коли протягом семестру вивчають якийсь основний предмет. На юридичному факультеті, де я вчився, на
Розповідає, що його катували електричним струмом, а «коли я мав намір кричати, мені пальцем придавили трахею, аж поки я вже не міг дихати».
Еміліо Бріґанте: заарештований того самого дня і теж у Мендосі. Йому погрожували смертю, а потім, каже він, «змушували мене бігати навколо кімнати і всякчас били мене електричним струмом». Розповідає у своєму свідченні, що його кати, «як судити з їхніх розмов та способу биття, створювали враження, що це люди, призвичаєні до такого нелюдського ставлення до ув'язнених.
Наступний допит почався в іншій кімнаті, мене роздягли, прив'язали руки та ноги і пропускали електричний струм через різні частини тіла, здебільшого через яєчка.
Електричні удари кати супроводили погрозами, кажучи, що моє життя залежить від них, вони передадуть мене судді, коли вважатимуть за потрібне, і не зроблять цього, якщо позбавлять мене життя, і що я вже ніколи не зможу мати статевого зв'язку з жінкою.
Потім мене піддали новій низці тортур, — сказано далі у свідченні цього заарештованого, — й по-звірячому били доти, доки я простерся на підлозі, а між найтяжчими образами ввели мені в анус олівець… Усі ночі я спав, прив'язаний до стільця, і вони щомиті приходили й будили мене, кажучи, що тортури починаються знову, й били, щоб я не міг заснути».
Альваре Центуріон: теж заарештований у Мендосі того самого дня.
тиждень було всього дві години кримінального права — мого найголовнішого предмета, тобто протягом п'яти місяців ми мали лише по дві години на тиждень.
— Атож, нас ґрунтовно готували до катувань. І це лише офіційна частина. Насправді було більше. Сержанти, наші інструктори, жили з нами, ми разом їли і спали в одному приміщенні й завжди розмовляли про їхній досвід у В'єтнамі.
• Про що саме?
— Про вбивства і тортури полонених, про ґвалтування дівчат. Вони мали й фото найстрашніших речей, які коїли.
• Якою була реакція новобранців на таке навчання?
— Позитивною. Їм подобалося. Морські піхотинці — це здебільшого добровольці. Вони тільки й мріяли потрапити до В'єтнаму й застосовувати там свої нові вміння.
Річард Доу, штат Айдахо
ЛЕЙН. Ви брали участь у якій-небудь операції, коли вбивали невинних осіб?
У своєму свідченні повідомив: «Вони всякчас насолоджувалися своїми нелюдськими вигадками. Пекли мені пальці запаленими сигаретами й погрожували смертю, кажучи, що скинуть мене зі скелі і зроблять так, щоб мене було годі впізнати».
Карлос Ґвідо Стеканелья: заарештований під час тієї самої операції, його катувала провінційна поліція, потім, за його свідченням, йому завдавали тортур службовці місцевого відділу федеральної поліції. За його словами, федерали роздягли його і прив'язали до кушетки. «Потім обгорнули мені зап'ястки та кісточки пуховими прокладками, щоб не лишати слідів, і почали допит, запитавши, чи били мене мендоські поліцаї. Коли я відповів, що так, розреготалися і сказали, що «то були тварюки, ми працюємо краще, бо вдаємося до науки». Далі він писав: «Електричні удари застосовували до яєчок, під пахвами, до пипок, а також в анусі, кажучи, мовляв, ми вилікуємо тебе від геморою… Щоб не чулося криків, запускали токарний верстат, щосили затискали мені руками рот і навіть душили ніс, я був у такому відчаї, що розірвав свої пута… Протягом цього періоду тортур, що тривав п'ять днів, я нічого не їв».
Роберто Лей: заарештований 4 листопада 1970 р., розповідає, що його «почали допитувати з погрозами і образами, потім прив'язали мені руки і ноги, кожну кінцівку окремо. Допит почався з нарікань на негативну роль судової влади і з твердження,
— Так. Це було в селі на північ від наших позицій. Ми отримали інформацію, що в тій зоні є в'єтконгівці, тож треба було йти в село й розпитати селян. Ми прийшли і стали розпитувати старосту. Той чоловік симпатизував в'єтконгівцям і звелів нам покинути село. Ми пішли, проте вернулися з підкріпленнями і буквально зруйнували село дощенту.
•Як?
— Напалмом, мінометами, гарматами, штурмом, панцерниками… Масштабною атакою на жалюгідне село.
• Скільки людей жило там до нападу?
— Десь чотириста чоловік.
• Скільки пережило напад?
— Один.
• Кого ви вбивали?
— Усіх. Жінок, дітей, буйволів, курей, кіз. Усіх.
• Це була незвична операція?
— Ні. Ми вже брали участь у схожих операціях, коли нам наказували палити дощенту все село, проте не вбивати всіх. Були й інші випадки, коли ми вбивали людей.
що моя доля перебуває в їхніх руках». Потім його катували електричними ударами.
Мануель Альберто Ґонсалес: заарештований 6 вересня 1971 р. після втечі з в'язниці у Вілья-Уркісі в провінції Тукуман. Ґонсалеса передали управлінню провінційної поліції, де його змусили пройти між двох рядів поліцаїв, що сильно били його. Його не раз піддавали побиттю й позбавляли їжі. Стверджує, що «тільки тоді, коли минув досить тривалий час, з мене зняли наручники та пута й почали давати харчі й мате. Одного разу я збагнув, що солдати додавали до мате сечу».
Атос Маріані: розповідає, що його роздягли і прив'язали до ліжка. «Вдягли мені кільце на великий палець ноги і водили по всьому тілу чимсь подібним до борони або металевої щітки, передусім по животу, тазу і вустах; потім по статевих органах і грудях.
Були миті, коли я думав, що задихнуся. Потім мені почали давати білі драже, які виймали з коричневої квадратної пляшечки заввишки п'ять сантиметрів. Мабуть, з метою уникнути електролізу, який під час подальших аналізів міг би свідчити про електричні удари».
Карлос Делья Набе: заарештований 16 березня 1970 р., звинувачений в участі у викраденні парагвайського консула Вальдемара Санчеса. Негайно по тому, як його заарештували восьмеро чоловік, знайшовши його в одному бараці в Лухані, на нього вдягли
• Як називалося село?
— Бау-Трі.
• Де це, чи, радше, де це було?
— Десь за двісті сорок кілометрів на північний схід від Сайґона.
• Ви отримували коли-небудь наказ не брати полонених?
— Так.
• Від кого?
— Від лейтенанта, командира підрозділу.
• І що тоді було?
— Ми нікого не брали в полон.
• Що це означає?
— Ми вбивали всіх, кого захопили.
• І поранених?
— Авжеж, і поранених.
• Ви вбивали поранених?
— Так.
• Як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар», після закриття браузера.
