Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

- Уже страшно. Я найму адвоката. Блін, треба було більше замовляти.  

- Ти завжди так кажеш. Скільки б закусок ми не брали, тобі вічно не вистачає. 

- Тому що я за тобою не встигаю, - Діма сміється, ухиляючись від кинутої в нього серветки. - А пам'ятаєш, як ми після корпоративу завалилися в якусь забігайлівку? І ти теж крала все з моєї тарілки.

- Коли був ювілей фірми? 

Точно. Не знаю, хто займався святом, але вийшло жахливо. Маленькі, нікчемні закуски. Ми з Дімою запивали все шампанським і згорали від сорому перед гостями.

Батько Діми теж був присутній, оскільки це була кругла дата. І ми з чоловіком, як діти, що нашкодили, втекли посеред свята. Були страшенно голодні й втомлені.

Діма після роботи, я готувалася до випускних іспитів на магістратурі. Спеціально не їли перед корпоративом, а там - таке розчарування. Ось і знайшли крихітну забігайлівку з потрісканою вивіскою.

Але, Боже, які ж смачні там були китайські солодощі... 

- Ти так комічно виглядала у своїй сукні, Тась. Уся така ошатна, з дорогими прикрасами - і на поламаному барному стільці. Гордо тримала поділ своєї сукні, щоб не забруднилася. Майже принцеса серед простих смертних.

- Ну досить! Ми ж потім повернулися на свято, мені потрібно було мати гарний вигляд. 

- Ти й так маєш гарний вигляд. Завжди. Але в тій зеленій сукні...

- Синя. Вона була синьою, Дім.  

- Ні.

- Так. 

Чоловік відставляє вбік картонну коробку, лізе в телефон. Звично хмуриться, і я розумію - він налаштований серйозно. Зараз дві години вб'є на те, щоб довести мені свою правоту. 

Ми могли сперечатися про все: акторів у фільмах, які сцени звідки, коли ми відпочивали на морі, де були минулими вихідними. Діма часто буває впертим, хоче довести свою правоту. А якщо помилився - махне рукою і спустить тему на гальмах, швидко забуваючи.

Тому я підбираюся, чекаючи, коли чоловік переконається. Аквамаринова сукня - це блакитний відтінок, я вже гуглила раніше. Ця перемога буде дуже простою. Діма не передчуває своєї поразки, простягаючи мені телефон.

- Бачиш...

Починаю й осікаюся, наближаючи зображення. Я добре його запам'ятала, кожна деталь врізалася в пам'ять. І не через сам вечір. Не цей варіант фото я пам'ятаю.

Діма обіймає мене, а я...

Поправляю його хустку.

Нас спіймали за секунду після поцілунку, тож мої щоки горять, із соромом дивлюся на чоловіка. А він - на мене. З усією любов'ю, від якої мене вічно кидало в тремтіння.

І...

Так, нещасливий затискач для краватки теж на ньому.

Я хотіла доказів від Діми, щоб він сам розв'язував проблему зі своєю коханкою. І щойно чоловік сам дав мені чергове спростування, сам того не розуміючи.

Це саме та фотографія, яку мені показувала Іра!

Тільки на ній не дівчина.

Там - я.