Читати книгу - "Моя всупереч, Алекса Адлер"

Богари, раса вищих створінь, що колись прийшли в наш молодий всесвіт у пошуках нових цивілізацій, нових рас, які можна підкорити своїй вищій волі, зробивши відданими послідовниками, давно забралися назад, у свою реальність, в інші всесвіти. Навіть мені невідомо, з яких причин вони пішли. Знаю лише, що цьому передувала затяжна війна між богарами. Війна, у ході якої народжувалися та гинули цілі світи, знищувалися цілі раси.

Абсолют був останнім, хто покинув наш всесвіт. Але при цьому залишив після себе ашарів та Аша-Ірон.

Мало хто знає, що перші ашари були його дітьми. Та й потім він неодноразово обдаровував своєю прихильністю найкрасивіших і найгідніших представниць нашої раси, посилюючи нащадків своєю кров'ю. До речі, не лише своєю. Наш божественний предок часто вказував найсильнішим ашарам на обраниць з інших рас, тим самим покращуючи генофонд, виводячи ще обдарованіші покоління.

Так згодом з'явилися Високі Доми, як найсильніші. А в крові Владущих та Просвітлених спадку Абсолюта найбільше.

От і Ліна навряд чи підвернулась А-атону просто так, де б він її не знайшов. Не дарма ж вона стала Оком після обряду призову сили. Не дарма на ній зійшлися життєві лінії трьох найсильніших представників нашої раси.

Абсолют не явився б їй, щоб відштовхнути від мене, якщо до цього, навпаки, всіляко підштовхував нас одне до одного? Після того, як дав мені зрозуміти, яка його воля.

Дуже сумніваюся.

Хіба що його метою було саме нас зблизити. Що певною мірою і сталося після мого зізнання в мотивах замаху на Менетнаша.

Тому все-таки варіант з Абсолютом, мабуть, відкидати не варто.

Але я все ж таки більше схиляюся до думки, що це не він.

От тільки хто тоді?

Чи можливо, що хтось наростив силу якимось неприродним шляхом? Мушу визнати, що це ймовірно. Треба подумати, як таке можна провернути, прикинути, хто міг щось подібне зробити. І почати з перевірки дорогого дядечка. Щось він підозріло затих останнім часом. Після того, як я щедро «віддячив» йому за вибух у моєму палаці. Дивом вижив, от і затаївся тепер. Щось знову інтригує. Мабуть, доведеться його таки усунути.

Ну і ще потрібно врахувати малоймовірний, але все ж таки можливий варіант, що невідомий володар голосу може належати до іншої раси. Не тільки ашари здатні відчувати підпростір і керувати ним. Деякі слабко виражені здібності до цього трапляються, наприклад, у дагрійців.

І ось тут спостерігається цікавий збіг. Делегація із Дагри. Віце-консул, яка не мала очолювати цю дипломатичну місію. Досить бурхлива негативна реакція Ліни на цю дагрійку. І тут же незрозумілий голос у підпросторі. Може це й не пов'язано, але перевірити точно потрібно. Тим паче що Аракеш явно підозрює інсі Зеа-ма у вбивстві консула.

До речі, в оточенні Ліни є представник ще однієї дуже обдарованої раси, чиї здібності нами поки що слабо вивчені. Ранвіш Ніба. Сам він навряд чи щось став би робити їй на шкоду. У пуголовка з Чотжаром ментальний зв'язок, а цьому на-агару я довіряю безпеку моєї імператриці. Хоч він мене й дратує тим, що треться біля неї постійно.

Але хранитель і має бути тінню своєї підопічної. З цим доводиться миритися.

Що ж до ранвіша, у мене до нього давно є питання. З того часу, як Ліна переповіла мені своє видіння про вибух на станції й про свою розмову з моїм батьком. Я так і не знайшов інформації, що ж такого міг отримати колишній Голос від ранвішів після того, як убив імператора Етельче. І тепер питань до пуголовка у мене стало ще більше. Настав час витягнути цього Ніба з-під крила м’якосердої імператриці й витрусити з нього всю можливу інформацію.

З роздумів мене вириває несподіваний сигнал торобраслета. Поглянувши, здивовано хмикаю. Аракеш.

− Щось трапилося, ні-одо? – цікавлюся, коли переді мною постає проєкція Чорного.

− Можна й так с-с-сказати, рі-одо, − вискалюється на-агар у своїй звичній кривій усмішці. − Ви давно спілкувалися зі своїм любим дядьком?

Як цікаво. А я щойно якраз думав про Норіхнара.

− Судячи з усього, надто давно і чогось я про нього не знаю. Розповідайте.

Аракеш з розумінням схиляє голову.

– Він сьогодні відвідав столицю, – заявляє багатозначно. − Як каже наша імператриця, «інкогніто». І зустрівся там з однією цікавою для нас обох особою.

− Що за особа? – робить стійку моє чуття. Можливо, ось вона, потрібна мені ниточка. Залишилося спіймати та розплутати.

− З інсі Зеа-ма, − хижо посміхається на-агар.

Треба ж, як цікаво. Збігів стає дуже багато.