Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Глава 33 – Неймовірна ніч кохання.

– А нам не потрібно допомогти воїнам? – Тихо уточнила я, розпластавшись на ліжку.

Після мого внутрішнього міні-зриву, приправленого сльозами, я почувала себе дезорієнтованою. Швидше за все, просто розучилася плакати. До того ж, сльози теж втомлюють, так що не варто недооцінювати їх силу. Втім…

– Ні. Все потім, – прошепотів Дарак, дивлячись на мене поглядом голодного маніяка, який заманив у своє лігво скромницю.

На погляді дракон, звичайно, не зупинився, починаючи знімати з мене одяг, звільняючи моє тіло, яке розімліло від того, що відбувається. Кожну ділянку мого оголеного тіла він позначав поцілунком, немов таврував мене.

А ось те, що нагшаси не брали участі в цій дії, мене трохи бентежило, як і їхні погляди, намертво приклеєні до мене. На жаль, але дракону для першого з'єднання з парою потрібен простір та розуміння, що вона лише його. Хоча в нашому випадку – це досить абстрактне судження, але якщо треба, то треба. Щоправда, нагшаси теж виходити відмовилися, дружина одна, мають право дивитися.

Подивившись на своїх хвостатих чоловіків з-під опущених вій, здригаючись і вигинаючись від дій дракона, я переривчасто видихнула. Та тут і поглядів вистачить, щоб завестися, а в них ще й хвости нервово сіпаються з боку в бік, ніби не в змозі стерпіти.

– Зараз, моя мила… – хрипко пробурмотів Дарак і опинився між моїх розведених ніг, припадаючи до чуттєвого містечка губами.

– Аххх ... – видихнула я голосно, закинувши голову.

Ця дія на очах у інших чоловіків бентежила і заводила одночасно. Одна річ, коли ми всі разом потопаємо у своєму безумстві, поділяємо все разом і зовсім інше, коли вони дивляться на мене голодними очима.

Дарак же вміло доводив мене до вершини, але весь час зупинявся, як моє лоно починало пульсувати, віщуючи про швидкий оргазм. Чоловік явно хотів довести мене до знемоги, щоб навіть дивитися на всі боки не змогла, тремтячи, немов у лихоманці. У принципі, у нього все вийшло. Я буквально горіла зсередини, на свій сором розуміючи, що хочу відчувати всіх своїх чоловіків. Хочу, щоб вони були поруч, токралися мене, пестили.

– Не можу більше… – пробурмотіла я, прикусивши губу.

Дарак, наче тільки чекав моєї капітуляції, придавив мене своїм тілом. Правда, не встигла я навіть усвідомити, що відбувається, як він увірвався в мене одним потужним поштовхом, вибиваючи повітря з легенів і змушуючи відразу ж забитися в неймовірному оргазмі.

Все ще здригаючись від відлуння трохи вщухлого оргазму, я трохи почовгала на ліжку, виразно відчуваючи знаряддя дракона всередині і безліч рук на моєму тілі. Варто було мені трохи розплющити очі, як я ледь не застогнала. Всі мої чоловіки були поруч, пестячи, розпалюючи і змушуючи забутися. Дарак так взагалі з ланцюга зірвався, ніби весь цей час, поки я приходила до тями, він був у лещатах, яких мріяв позбутися. Від частоти розгонистих похтовхів, мені в якийсь момент здалося, що я просто не стогну, а сиплю на одній ноті, повиснувши на чоловікові коалою, покриваючись мурашками від поцілунків нагшасів.

Другий оргазм у руках дракона накрив мене ще дужче, ніж перший. Здається, я навіть побачила зірки чи інші світи, які тільки можуть існувати десь, гучним стогом сповіщаючи всіх про свою закономірну кульмінацію. Цього разу Дарак залишати мене одну явно не хотів, тому зробивши ще кілька розгонистих поштовхів, продовжуючи мою ейфорію, глибоко влився в мене, гарчачи щось незрозуміле.

– Ти диво, – видихнув він, торкнувшись моїх сухих губ. – Я кохаю тебе.

– І я… кохаю, – ледве прошепотіла я, все ще не в змозі перепочити.

Не встиг дракон лягти поруч, як на мене в буквальному значенні напали троє зголоднілих чоловіків. Вони не дозволяли під час акту з драконом собі нічого, крім безневинних пестощів у вигляді легких дотиків, а зараз явно готові були відігратися.

– А тепер ти лежи і насолоджуйся побаченим, – буркнув Дараку Шанліс, за що отримав від мене по плечу. Щоправда, у моєму стані, певна, він навіть не зрозумів, що я спробувала його врозумити. – Не хвилюйся, солодка моя… – пробурчав чоловік, накривши мої губи поцілунком. – Тепер ми всі п'ятеро нерозлучні. Ми сім'я. Міцна, дружна сім'я, – трохи провагавшись, відірвавшись від моїх губ, Шанліс в секунду став серйозним, змусивши мене трохи напружитися. – І більше жодних чоловіків.

– Але як же… – тихо пробурмотіла я, намагаючись не посміхнутися. Здається, голос зірвала. – Вас же виховували з розумінням…

– А ось цього не потрібно, – хижо примружився чоловік, ущипнувши мене за сосок. – А то ми вирішимо, що нас тобі мало і постараємося задовольнити тебе максимально.

– Та хто ж заперечує? – Щиро поцікавилася я, розтягуючи губи в посмішці.

– Ох, С-Світлано, не буди хижаків, бо завтра тобі буде досить складно, – видихнув Шанліс, але його очі звузилися, чекаючи моєї відповіді.

– Налякав… – хмикнула я, бажаючи відчути всі межі цього нереального задоволення.

– Це твій вибір… – хрипко прошепотів мені на вухо Сан.

Не встигла я ще щось сказати, як два хвости, один різнобарвний, а інший рожевий, схопили мене. я за щиколотки, розставляючи мої ноги в сторони і перетворюючи мене на прекрасну морську зірку. Якщо не брехати собі, то я від такого повороту подій навіть трохи зависла, але вириватися чи заперечувати не стала. Навіщо? Шкоди чоловіка мені не завдадуть, то чого тоді боятися?

– Пограємо? – Облизавши пересохлі губи, видихнула я, відчуваючи, як низ живота скручує ще більш жадібною до ласка пружиною бажання.

– Пограємо ... – видихнули всі четверо моїх чоловіків в один голос, і я беззаперечно віддалася в їхні вмілі руки і не тільки.

Все, що відбувалося далі, було для мене схоже на ураган. Пестощі чоловіків жодного разу не були спокійними, то межуючи з якимось болісним божевіллям, то сповільнюючись настільки, що кричати від безсилля хотілося. Вони торкалися, пестили, цілували, гладили, зводили мене з розуму. Втім, я відповідала їм тією ж монетою, намагаючись дістатись кожного з чоловіків, відчути їх ближче, насолодитися неповторним смаком кожного, погладити, приголубити, облизнути, вкусити.