Читати книгу - "Твої не рідні, Ульяна Соболева"

 Стратити когось не так просто, як здається спочатку, поки гориш диким і пекельним бажанням роздерти людину, яка посміла зруйнувати твоє життя і перетворити її на пекло.  Стратити жінку ще складніше.  Я не хотів тупого і бездумного вбивства.  Я хотів покарання, такого покарання, яке задовольнить мою спрагу помсти і змусить людину усвідомити всю ступінь власних гріхів.

 Будь вона чоловіком, я не засмучував би себе в методах і способах покарання.  І я  виконав би вирок особисто.  Але Олена була жінкою, і зламати їй ребра або здерти шкіру живцем не входило в мої плани.  Але якийсь час я був готовий це зробити, якийсь час я був здатний на страшний злочин щодо неї.  І мені було плювати, хто вона - жінка або чоловік.  Вона позбавила мене найдорожчого.  Вона забрала в мене моє життя і замінила її на своє, на підроблену бутафорію, вона змусила мене жити і грати за її правилами, а потім мало не відібрала доньку й улюблену жінку ... І вона відібрала у мене матір.  Нехай побічно, нехай не своїми руками, але вона довела її до самогубства.  І це вже не любов і навіть не одержимість, а найвищий ступінь брудного егоїзму.

 Від найжахливіших кроків мене втримала Аня, моя Нютка.  Моя добра і світла дівчинка, настільки світла, що при думці про неї навіть найжахливіший морок у моїй душі розсіюється, і я бачу сонце і поле з синіми кольорами, такими синіми, як її очі.  Але ще більше мене стримувала моя дочка, мій маленький янгол - настільки безневинний, чистий і не за віком розумний.  Я дякував Богові, що він дав мені, так, дав мені можливість стати для неї батьком і пишатися цим дивом із кожним днем, усвідомлюючи, наскільки вона незвичайна дитина, і я навряд чи заслуговую на таке щастя і таку всепоглинаючу любов.  Недарма кажуть, що діти роблять нас кращими.  Це правда.  Вони змушують нас думати про завтрашній день і дивитися в майбутнє їх очима, бачити світ їх фарбами і усвідомлювати, що немає нічого важливішого за це живе уособлення безсмертя.  Я ні на секунду не відчував, що Марійка не моя дочка, не було і миті, щоб я подумав про те, що в ній тече не моя кров.  Вона була більша за мою, ніж я сам.  Вона навіть пахла МОЄЮ дитиною.  Коли я повертався з офісу додому, і її тонкі ручки обвивали мої ноги, а задерта мордочка світилася  най божевільнішою і світлою любов'ю Всесвіту, я відчував себе настільки щасливим, що мені здавалося - я сплю.  А коли вона вперше після лікування назвала мене татом, я ридав, як дитина.  Цілував її обличчя, м'яке волосся і ревів.  Так, я, дорослий мужик, заливався слізьми від того, що почув, як мене назвали батьком.  Це був найкращий день у моєму житті.  Це було друге народження. А малятко чіпало моє обличчя долонями і повторювало «тато, татусь, мій тато».

 Твій тато, маленька, твій і тільки твій.

 Але я не міг цілком насолодитися цим щастям, поки в моїй душі жила ця жовч, ця їдка і отруйна ненависть до тварі, яка посміла створити таке з нами.  Звичайно, її заховали від мене подалі, відвезли туди, де, на думку її батька, я б ніколи її не знайшов.  Він мене недооцінив.  Я відродився з попелу і вже мало схожий на того ідіота, який кожен день спав в обнімку з пляшкою, я в повній мірі зайнявся справою батька і почав тиснути на крутого папочку Олени, як танк, який пре в наступ, і ніщо не може його стримати  .  Ми з Костею нарили деякі ліві справи Арсенія Добронравова ... Точніше, нам їх піднесли на блюдечку в найпотрібніший і відповідальніший момент ... У мого тестя були свої вороги.  Мене розбирав сміх, коли я вимовляв про себе його прізвище.  Чого-чого, а добра там було явно замало.  Виявляється, пан Добронравов колись відмивав гроші вельми незаконним способом, за який йому загрожував би чималий термін, навіть не дивлячись на всю кількість бабла і зв'язків, і термін - це найкращий результат, у гіршому його б просто прибрали.  Чесно, мені було плювати, чим саме він займався, і я далекий від політики такого масштабу зовсім, а ось йому довелося б несолодко за партнерство з деякими особами, які перебувають на дуже поганому рахунку в уряду.  На зраду потягнуло б з усіма наслідками, що випливають і на шпигунство при його посаді, як мінімум.

 Перевіривши всю інформацію і переконавшись, що вона справжня, я пішов до нього в офіс з маленькою флешкою, на якій була парочка документів і фотографій, де сам Арсеній зустрічається з деякими людьми на лівій території і явно обмінюється товаром.  В офіс охоронці мене впустили після того, як поговорили з самим Добронравовим.  Він корчив із себе саму люб'язність і робив вигляд, що його неймовірно засмучує наша сварка з Оленкою і розлучення.  Де його дочка, ображена і принижена моїм відходом, він, звичайно ж, не знає.

 Я піднявся в його кабінет у величезному висотній будівлі і посміхнувся, коли побачив, що біля нього залишилася охорона.  Раніше ми безперешкодно розмовляли наодинці, а зараз жирна мразь точно знав, якої величини зуб я маю на нього і на його доньку-убивцю.  Я подивився на двох охоронців і сів навпроти Добронравова за стіл.

- Добрий день, татооо, - розтягнув останній склад і, взявши ручку зі стаканчика, покрутив її в руках  і обернувся до охоронців, - а Паркер - це колючо-ріжучий?

 Вони мовчки дивилися на мене і потім перевели погляд на Добронравова.

 - Тато, а ви тепер боїтеся зі мною наодинці залишитися?  Що ж так?

 Арсеній розтягнув рот у подобі посмішки.

 - Що ти, Єгоре, ні, звичайно.  Просто недавно прокотилася хвиля терактів по офісним будівлям.  Ось начальник охорони розпорядився.

 - Ну, так звичайно.  Як я випустив з уваги теракти?  До речі ... ви ще не знайшли вашу дочку, тато?