Читати книгу - "Точка Обману"

Габріель була приголомшена.

— Стривайте, тобто вони дізналися про метеорит ще до того, як його виявив супутник?

— Саме так. Насправді супутник не мав до відкриття жодного стосунку. Лоуренс Екстром і так знав про існування метеорита. Він дав мені координати і наказав провести супутник над шельфом, а потім удати, ніби ми виявили метеорит.

— Ви жартуєте!

— Саме так зреагував і я, коли мені запропонували взяти участь у тому шахрайстві. Вони відмовилися розповісти мені, як саме було виявлено метеорит, однак міс Тенч наполягала, що це не має жодного значення і що це ідеальна можливість для мене реабілітуватися за фіаско із супутником-сканером. Якщо я удам, ніби супутник-сканер виявив метеорит, то НАСА вихвалятиме мій проект як украй успішний та корисний, а президентський рейтинг різко піде вгору.

Габріель була повністю приголомшена.

— Звісно, ви не могли оголосити про відкриття метеорита доти, доки не заявите, що програмне забезпечення знову в порядку, еге ж?

Гарпер кивнув.

— Саме тому я й брехав на прес-конференції. Мене до цього змусили. Тенч і директор були немилосердні. Постійно нагадували, що я підвів усіх на світі: президент фінансував мій проект, НАСА витратила на нього роки роботи, а я все знищив своїм нехлюйством у програмуванні.

— І вам довелося погодитися допомогти їм.

— Я просто не мав вибору. Якби я не зробив цього, моїй кар’єрі настав би кінець. Проте, якби не моя помилка, супутник сам би виявив метеорит. Тому брехня здавалася тоді зовсім незначною. Я знайшов для себе виправдання: програмне забезпечення все одно полагодять через декілька місяців, коли полетить наступна експедиція. А я просто оголошу про очікувані результати трохи раніше.

Габріель аж присвиснула.

— Невеличка брехня, що дозволяла скористатися результатами відкриття метеорита.

Гарперові стало зле від самої згадки про це.

— Ось так... підкоряючись наказу директора, я виступив на прес-конференції і заявив, що знайшов тимчасове розв’язання проблеми детектора аномалій.. Потім почекав декілька днів і провів супутник безпосередньо над метеоритом за координатами Лоуренса Екстрома. Потім, згідно з субординацією, я подзвонив керівнику програм спостереження за Землею і повідомив, що в шельфовій кризі супутник зафіксував аномалію високої щільності. Передав координати і натякнув, що там цілком може виявитися метеорит. НАСА відправила на острів невеликий загін, щоб узяти проби. Саме тоді всю цю операцію і засекретили.

— Отже, особисто ви до сьогоднішнього дня навіть не підозрювали про існування в метеориті скам’янілостей?

— Не лише я, а й решта співробітників у штаб-квартирі. Ми всі просто шоковані. Тепер приятелі називають мене героєм, тому що я виявив докази існування позаземних біологічних форм, а я не знаю, що й сказати.

Габріель довго мовчала, уважно дивлячись на Гарпера своїми темними очима.

— Але якщо не супутник виявив метеорит у льоду, то як керівник агенції дізнався про нього?

— Дехто знайшов його раніше.

— Дехто? Хто саме?

Гарпер зітхнув.

— Канадський геолог Чарльз Брофі, дослідник острова Елсмір. Очевидно, він проводив геологічне зондування шельфу Мілна і випадково виявив у льоду величезний метеорит. Він повідомив про це по радіо, а НАСА випадково перехопила це повідомлення.

Габріель з подивом дивилася на інженера.

— Напевне, той канадець страшенно розлючений, що НАСА вкрала у нього славу першовідкривача?

— Ні, — відповів Гарпер і мимоволі здригнувся. — Цей чоловік вельми своєчасно помер.

91

Майкл Толланд заплющив очі і прислухався до монотонного гудіння двигуна літака. Він вирішив не думати про метеорит, аж поки вони не повернуться до Вашингтона. Якщо вірити Коркі, хондри були вирішальним доказом. Камінь, що застряг у льодовику Мілна, міг бути тільки метеоритом. Рейчел не втрачала надії одержати ясну відповідь для Вільяма Пікерінга до моменту посадки, але всі її міркування так чи інакше заходили в безвихідь саме через хондри. Попри те що характеристики метеорита викликали підозру, він залишався справжнім.

Що ж, нехай так і буде.

Рейчел, без сумніву, пережила потрясіння, коли вони ледь не загинули на крижині. Толланд був вражений її мужністю і гнучкістю психіки. Ще недавно смерть дивилася їм у вічі — а Рейчел уже зуміла перебороти шок і зосередитися на поточній проблемі: розвінчати або підтвердити достовірність метеорита, а також з’ясувати, хто і навіщо хотів їх убити.

Більшу частину шляху Рейчел просиділа поруч із Толландом. Попри пережитий кошмар спілкування з нею давало йому радість. Кілька хвилин тому, коли вона пішла до туалету, Майкл зі здивуванням виявив, що встиг за нею скучити. «Цікаво, коли я востаннє нудьгував за якоюсь іншою жінкою, окрім Сели?» — подумав він.

— Пане Толланд!

Майкл підвів голову.

З кабіни визирав пілот.

— Ви просили сказати, коли ми опинимося в межах телефонного зв’язку з вашим кораблем. Якщо хочете, можу зараз з’єднати.

— Спасибі, — сказав Толланд і рушив по проходу.

Увійшовши до кабіни, він зателефонував хлопцям зі свого екіпажу. Хотів попередити їх, що не з’явиться ще приблизно два-три дні. Зрозуміло, Толланд не збирався повідомляти їм про халепу, в яку ускочив.

Після декількох гудків Толланд здивовано почув, як підключилася корабельна система комунікації «Шинком-2100». Але прозвучало не звичне професійно-ввічливе вітання, а грубувато-веселе звернення одного з членів команди, «штатного» жартівника.

— Привіт-привіт, це «Гоя», — пролунав записаний голос. — Вибачте, що тут нікого немає, але річ у тім, що нас викрала зграя гігантських вошей. А якщо чесно, то ми дозволили собі ненадовго зійти на берег, щоб відсвяткувати великий для Майкла день. Ми страх як пишаємося ним! Можете залишити своє повідомлення, і завтра, коли протверезіємо, ми з вами зв’яжемося. Чао! Несіть нас вперед, космічні воші!

Толланд засміявся. Він уже встиг скучити за своїми хлопцями і зрадів, дізнавшись, що вони дивилися прес-конференцію по телевізору. Добре, що вони вирушили на берег. Коли йому подзвонив президент, Майкл швидко зібрався і поїхав, кинувши товаришів. А сидіти на кораблі без діла — здуріти можна! Хоча автовідповідач і повідомив, що всі зійшли на берег, хтось усе одно мав залишитися, щоб стежити за судном — з огляду на сильні течії там, де воно зараз стояло на якорі.

Толланд набрав цифровий код, лінію внутрішнього автовідповідача — на ньому, напевно, записано послання, адресоване особисто йому. Прозвучав один гудок — є повідомлення! То був той самий грубувато-веселий голос.

— Привіт, Майку! Шоу просто неймовірне! Якщо ти чуєш моє послання, то, мабуть, цієї миті отримуєш поздоровлення від гостей на шикарній вечірці в Білому домі. І думаєш, куди ж це ми всі