Читати книгу - "Метелик"

музичні інструменти, відберуть книжки. Вже не можна буде спекулювати. Одне слово, залишаться самі заборони та нескінченні обшуки. Зникнуть цукор, олія, біфштекси, масло. Щоразу, коли хтось звідси тікав, його ловили на Великій Землі, неподалік від Куру. З островів усе ж таки можна вибратись, декому щастило це зробити. Та потім починалися круті заходи проти наглядачів, а ті мстилися всім підряд.

Я уважно слухаю. Не кажу жодного слова. Ніколи я не дивився на втечу з такого боку.

— Одне слово, — веде далі Кастеллі, — якщо тобі спаде на думку втікати, готуйся обережно. Перше ніж з кимось домовлятись, якщо це не твій близький друг, добре поміркуй.

Жан Кастеллі — чоловік неабиякої волі й розуму. Насильство він ненавидить. Його прозвали «Старомодним». Умивається він, скажімо, тільки марсельським милом, а коли я беру в руки пальмолівське, він заявляє: «Слово честі, воно відгонить стервом! Ти користуєшся жіночим милом!» Йому вже п’ятдесят два роки, але він такий енергійний, що на нього любо дивитися.

— Можна подумати, Метелику, — каже він, — що ти мій син. Життя на островах тобі не до вподоби. Ти їси добре, бо хочеш бути при силі, але з життям на островах ти ніколи не змиришся. Хвалю тебе. З усіх каторжан набереться не більше півдесятка таких, які поділяють твої думки. Особливо щодо втечі. Чимало людей дорого заплатили б за те, щоб їх знову відіслали на Велику Землю, звідки можна втекти. А тут про втечу ніхто не думає.

Старий Кастеллі радить мені вивчати англійську мову? щоразу, коли трапиться нагода, розмовляти з іспанцями по-іспанському. Він позичив мені підручник іспанської мови, що скаладається з двадцяти чотирьох уроків. І англо-французький словник. Кастеллі приятелює з мар— сельцем Гардесом, який уже двічі тікав: першого разу — з португальської каторги, другого — з каторги на Великій Землі. Гардес має свою думку про втечу з островів, Жан Кастеллі — свою. Тулонець Гравон теж по-своєму дивиться на втечу. Їхні думки зовсім різні. Я вирішую від— сьогодні покладатися тільки на себе й про втечу більш ні з ким не розмовляти.

Тяжко на серці, але тут так. Каторжани знаходять спільну точку зору тільки на гру в карти, котра цікавить їх як спосіб заробити гроші, вважаючи водночас, що вона таїть у собі велику небезпеку. В будь-яку мить ти можеш бути змушений битися ножем з першим-ліпшим хвальком. Усі ведучі гри дійові чоловіки й ще чудово виглядають попри свій вік: Луї Гравону сорок п’ять років, а Гардесу — близько п’ятдесяти.

Вчора ввечері я мав нагоду показати в нашому бараці свої погляди й спосіб поводитися. Сталося так, що одного низького тулузця викликав на бійку з ножем уродженець міста Нім. Тулузця прозивали «Сардиною», а здорованя з Німа — «Бараном». Баран, до пояса голий, підвівся з ножем у руці й сказав:

— Ти платитимеш мені по двадцять п’ять франків з кожної партії в покер або зовсім не гратимеш.

— Тут ніколи ніхто ще не платив за те, що він грає в покер, — відповів Сардина. — Чому ти прискіпався до мене й не накидаєшся на ведучих гри?

— Не тобі знати чому. Ти платиш, або ти не гратимеш, або йдеш битися зі мною.

— Ні, я не піду битися з тобою.

— Ти здаєшся?

— Так. Я ризикую отримати удар ножем і бути вбитим таким хвальком, як ти, хто ніколи не пробував утікати. А я втікач, я тут не для того, щоб когось убивати або щоб хтось мене убив.

Усі ми чекали, що буде далі.

— Справді, цей малюк хоробрий, — сказав мені Гранде, — він не раз робив спроби втекти. Шкода, що ми не можемо заступитися за нього.

Я відкрив свого ножа й поклав собі під стегно. Я сидів на гамаку Гранде.

— Тож, здавшись, ти заплатиш мені чи перестанеш грати? Відповідай, — ступив крок до Сардини Баран.

— Заткни пельку, Баране, — нараз крикнув я, — і дай спокій цьому хлопцеві!

— Ти що, з глузду з’їхав, Метелику? — озвався Гранде.

Не ворухнувшись і далі сидячи з відкритим ножем під лівим стегном, на руків’ї якого лежала моя рука, я сказав:

— Ні, я не з’їхав з глузду, а ви всі послухайте, що я вам скажу. Баране, перше ніж почати битись з тобою, — а це я неодмінно зроблю, коли ти цього захочеш, — дай мені змогу сказати тобі й усім, що після того, як я опинився в цьому бараці, де нас понад сто й усі із злочинного світу, я з соромом помітив: тут те найкраще, найважливіше, що заслуговує особливої уваги, у вас не в пошані, я маю на увазі втечу. Тож кожен, хто довів, що він може здійснити втечу, ризикувати життям задля втечі, повинен викликати до себе пошану. Хто скаже, що це не так? (Мовчанка). У всіх ваших законах бракує одного, найголовнішого: зобов’язання всіх не тільки ставитися з пошаною, а й допомагати втікачеві, підтримувати його. Ніхто нікого не зобов’язує втікати; і я припускаю, що майже всі ви вирішили жити тут до кінця своїх днів. Та коли вам бракує сміливості заново воскреснути, то бодай вибить пошану до тих, хто прагне втекти. І хай той, хто забуває про цей людський закон, чекає серйозних наслідків. Тепер, Баране, якщо ти й далі хочеш битися, то ходи зі мною!

І я вискакую посеред барака з ножем у руці. Баран жбурляє свого ножа й каже:

— Ти маєш рацію, Метелику, я не бажаю битися ножем з тобою, але не можу показати, ніби я здався, то ходімо поб’ємося кулаками.

Я віддав ножа Гранде. І ми накинулися один на одного, мов собаки, обмінюючись стусанами хвилин з двадцять. Нарешті, влучно вдаривши Барана головою, я виграв бійку з незначною перевагою. Потім ми разом у клозеті змивали кров, яка цебеніла з наших облич.

— Справді, ми здичавіли на островах. Я тут уже п’ятнадцять років, і за цей час не потратив і тисячі франків, аби вибратися звідси. Справжнє соромисько!

Коли я повернувся до свого «казана», на мене стали кричати Гранде й Галгані.

— Ти схибнувся, кинувши цей виклик і образивши всіх у бараці? Дивно, що ніхто не вискочив з ножем і не порішив тебе.

— Ні, друзі мої, в цьому нема нічого дивного. Кожен з нашого середовища, коли хтось має слушність, реагує справедливо, віддаючи належне йому.

— Гаразд, — сказав Галгані. — Розумієш, не дуже грайся з цим вулканом.

Цілий вечір до мене приходили поговорити каторжани. Вони підходили нібито випадково, говорили про казна-що, а тоді, — перше ніж покинути мене, казали:

— Я згоден з