read-books.club » Сучасна проза » Рукопис, знайдений у Сараґосі 📚 - Українською

Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

144
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Рукопис, знайдений у Сараґосі" автора Ян Потоцький. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 95 96 97 ... 203
Перейти на сторінку:
відрізняли його від нас, іспанців, найчастіше серйозних і мовчазних.

Ван Берґ часто бував у мене разом зі старшими офіцерами армії, однак приходив також і тоді, коли мене не було вдома. Я знав про це, але не сердився, бо уявляв, що необмежена довіра переконає його, що завжди і всюди йому раді.

Проте оточення вважало інакше, і незабаром почали кружляти чутки, образливі для моєї репутації. До мене жодна з них не дійшла, але герцоґ почув їх, а знаючи, як я кохаю свою дружину, заради дружби страждав і за мене. Одного дня він подався до сеньйори де Вальфлорида і впав їй до ніг, заклинаючи, щоб вона не забувала своїх обов’язків і не бачилася з Берґом сам на сам. Не знаю, що вона йому на це відповіла.

Потім герцоґ пішов до ван Берґа з наміром у такий же спосіб з’ясувати йому стан речей і повернути його на дорогу цноти, але не застав його вдома. Він повернувся пополудні, в кімнаті було повно людей, а сам ван Берґ сидів збоку; понурий і, мабуть, п’яний, він струшував кухлем з гральними кістьми.

Герцоґ приязно підійшов до нього й, сміючись, запитав, як справи з видатками.

Ван Берґ кинув на нього сердитий погляд і відповів:

— Мої видатки призначені для задоволення моїх приятелів, а не негідників, які пхаються в справи, що їх не обходять.

Кілька осіб почули ці слова.

— Це що, мене стосується? — запитав герцоґ. — Ван Берґ, негайно візьми назад ці легковажні слова.

— Я ніколи нічого не беру назад, — відповів ван Берґ.

Герцоґ приклякнув на одне коліно зі словами:

— Ван Берґ, ти зробив мені чудову послугу, навіщо ж ти хочеш збезчестити мене? Благаю тебе, визнай мене людиною честі.

Ван Берґ кинув якісь зневажливі слова.

Герцоґ спокійно підвівся, вийняв з-за пояса стилет і, поклавши його на столі, сказав:

— Звичайний поєдинок не може вирішити цієї справи. Один з нас повинен померти, і чим швидше це настане, тим краще. Кидаймо по черзі кості; хто викине більше, той візьме стилет і затопить його в серце суперника.

— Чудово, — крикнув ван Берґ, — оце гра так гра! Але присягаюся: якщо я виграю, то не пощаджу вашу герцозьку світлість.

Вражені глядачі стояли, не рухаючись, наче закам’янілі.

Ван Берґ узяв кухоль і викинув подвійну двійку.

— Сто чортів, — вигукнув він, — щось мені не щастить!

У свою чергу, герцоґ струснув кості й викинув п’ять і шість. Тоді узяв стилет і затопив його ван Берґу в груди, після чого, обернувшись до глядачів, так же спокійно сказав:

— Сеньйори, зробіть останню послугу цьому юнакові, геройська мужність якого заслуговувала кращої долі. Щодо мене, то я одразу вирушаю до головного аудитора армії і віддаюся в руки королівської справедливості.

Можете уявити собі, якого розголосу набула ця подія. Герцоґа любили не тільки іспанці, але й навіть наші вороги, португальці. Коли звістка про це дійшла до Лісабона, архиєпископ того міста, який водночас є патріархом Індії, доводив, що дім, де затримали герцоґа в Коїмбре, належить капітулі і від найдавніших часів вважається недоторканим сховищем, а тому герцоґ може спокійно перебувати в ньому, не боячись вторгнення світської влади. Герцоґ був дуже зворушений виявленою йому прихильністю, однак заявив, що не стане користуватися цим привілеєм.

Генеральний аудитор розпочав справу проти герцоґа, але Рада Кастилії вирішила неодмінно втрутитися; потім великий маршал Араґона — посада, яку недавно скасували — наполягав, що право судити герцоґа як такого, що народився в його провінції і належить до давніх ricos hombres[40], належить йому. Одне слово, багато хто домагався в цій справі першості, бо кожен хотів його врятувати.

Серед усього цього галасу я ламав собі голову над здогадками щодо причин нещасного поєдинку. Нарешті якийсь знайомий зжалився й розповів мені про поведінку сеньйори де Вальфлорида. Не розумію, як я міг уявляти собі, що моя дружина може кохати тільки мене. Багато часу минуло, поки я спромігся повірити, що помиляюся. Врешті-решт певні обставини дещо відкрили мені очі, тож я пішов до сеньйори де Вальфлорида й сказав:

— Я довідався, що твій батько небезпечно захворів; гадаю, що тобі годиться до нього поїхати. Зрештою, наша дочка вимагає твоєї уваги, і, як я гадаю, ти відтепер назавжди залишишся в Астурії.

Сеньйора де Вальфлорида опустила очі й покірно прийняла вирок.

Ти знаєш, як ми від того часу жили з твоєю матір’ю; вона мала безліч неоціненних якостей і навіть чеснот, яким я завжди віддавав належне.

Тим часом справа герцоґа набула дивних рис. Валлонські офіцери підняли її до масштабів загальнонародної справи. Вони твердили, що оскільки іспанські ґранди дозволяють собі убивати фламандців, то їм випадає тільки покинути іспанську службу, іспанці ж доводили, що це був поєдинок, а не убивство. Справи зайшли так далеко, що король наказав скликати хунту, складену з дванадцяти іспанців і дванадцяти фламандців — не для засудження герцоґа, а радше для вирішення, чи смерть ван Берґа слід вважати наслідком поєдинку чи убивства.

Іспанські офіцери голосували перші і — як легко здогадатися — погодилися на поєдинок. Одинадцять валлонців були протилежної думки; вони не переконували в справедливості своєї оцінки, а головним чином дуже голосно кричали.

Дванадцятий, який голосував останнім, бо був наймолодшим — вже проявив себе з найкращого боку в кількох справах честі. Його звали Хуан ван Ворден.

Тут я перервав цигана й сказав:

— Я маю честь бути сином того самого ван Вордена і сподіваюся, що в твоїй розповіді не почую нічого такого, що могло б завдати шкоди його честі.

— Можу ручатися, — відповів циган, — що я вірно передам слова маркіза де Вальфлорида, сказані його дочці.

Коли черга голосувати перейшла до дона Хуана ван Вордена, він узяв слово й сказав так:

— Сеньйори, я гадаю, що дві речі визначають сутність поєдинку: по-перше, виклик або — якщо його немає — зустріч, і по-друге, однаковість зброї або — якщо такої немає — рівність шансів спричинення смерті. Так, наприклад, людина, озброєна рушницею, могла би виступити проти іншої людини, озброєної короткоствольним пістолетом, за умови, щоб одна стріляла з відстані ста кроків, інша — з відстані чотири кроки, і з застереженням, щоб наперед було домовлено, хто стріляє першим. У нашому випадку одна й та сама зброя служила обом, тому не можна вимагати більшої рівності. Кості не були фальшивими, тож рівноваги шансів завдання смерті також не можна брати під сумнів. І нарешті, виклик був виразно сформульований і з обох боків прийнятий.

Визнаю, що я з прикрістю бачу,

1 ... 95 96 97 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рукопис, знайдений у Сараґосі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рукопис, знайдений у Сараґосі"