Читати книгу - "Ім’я вітру"

— Гадаю, можна щось пошукати.

Емброуз кинув на неї злий погляд.

Вона заспокійливо махнула рукою в його бік.

— Усі знають, що він в Арканумі, Емброузе, — промовила вона. — Що поганого станеться, якщо просто його впустити?

Емброуз гнівно на неї витріщився.

— Чому б тобі не побігти до Фоліантів і не вдати з себе милу дівчинку «принеси-подай»? — холодно сказав він. — Тут я можу впоратися самотужки.

Фела незграбно підвелася з-за столу і, узявши книжку, яку намагалася перед цим читати, попрямувала до Фоліантів. Я волію думати, що вона, відчинивши двері, з полегшенням кинула на мене вдячний погляд. Але, можливо, це в мене просто розігралася уява.

Коли двері за нею зачинилися, у залі ніби стало трохи темніше. І я кажу це не в переносному значенні. Світло й справді неначе потьмяніло. Я подивився на розвішані по всій залі симпатичні лампи, думаючи, що` не так.

Але за мить мою спину поволі почав охоплювати жар, і до мене дійшло, що відбувається. То вивітрювався налрут.

Більшість сильних знеболювальних має серйозні побічні ефекти. Тенасін інколи викликає марення або непритомність. Лацилій отруйний. Офалум викликає сильну залежність. Менка, мабуть, найсильніша з усіх, але її недарма називають «диявольським коренем».

Налрут не такий сильний, як вони, але значно безпечніший. Це легке знеболювальне, що також стимулює та звужує судини, завдяки чому кров із мене не юшила, мов із заколотого кабана, коли мене відшмагали. А найкращим є те, що він не має великих побічних ефектів. Однак якусь ціну доводиться сплачувати завжди. Коли налрут вивітрюється, настає фізичне та психічне виснаження.

Хай там як, я прийшов туди побачити Сховище. Тепер я був членом Аркануму й не збирався йти, не побувавши всередині Архівів. Я з рішучим виразом обличчя повернувся до столу знову.

Емброуз зміряв мене довгим оцінним поглядом, а тоді важко зітхнув.

— Гаразд, — промовив він. — Як щодо домовленості? Ти мовчиш про те, що сьогодні побачив, а я порушу правила і впущу тебе, хоч тебе й нема в книзі офіційно. — Він видавався дещо знервованим. — Як тобі таке?

Доки він говорив, я відчував, як слабшає збуджувальний ефект налруту. Моє тіло здавалося важким і втомленим, думки ставали дедалі лінивішими та в’язкішими. Я підняв обидві руки, щоб потерти обличчя, і скривився: з цим порухом я різко потягнув за шви, що вкривали мою спину.

— Чудово, — ледве вимовив я.

Емброуз розгорнув одну з облікових книг і зітхнув, перегортаючи сторінки.

— Оскільки ти зараз уперше побуваєш у самих Архівах, тобі доведеться сплатити збір за Сховище.

У мене в роті з’явився дивний лимонний присмак. Про такий побічний ефект Бен не говорив ніколи. Він відвертав увагу, і за мить я усвідомив, що Емброуз вичікувально на мене дивиться.

— Що?

Він якось дивно на мене глянув.

— Збір за Cховище.

— Раніше такого не було, — відповів я. — Коли я ходив до Фоліантів.

Емброуз подивився на мене як на ідіота.

— Тому що це збір за Сховище. — Він знову поглянув на облікову книгу. — Зазвичай його вносять на додачу до плати за перший семестр навчання в Арканумі. Але оскільки ти перескочив одразу, тобі доведеться подбати про це зараз.

— Скільки це? — запитав я, намацуючи гаманець.

— Один талант, — сказав він. — І платити справді потрібно перед входом. Правила є правила.

Після оплати ліжка в Гніздах від моїх грошей залишилося трохи більше таланта. Я гостро усвідомлював, що мені треба накопичувати ресурси, щоб зібрати грошей на навчання в наступному семестрі. Щойно я втрачу можливість платити, мені доведеться залишити Університет.

Та це все одно була невелика ціна за те, про що я мріяв більшу частину життя. Я витягнув з гаманця талант і віддав його.

— Записуватися треба?

— Ніяких офіційних процедур, — відказав Емброуз, відчинивши шухлядку й витягнувши невеличкий металевий диск. Одурманений побічними ефектами налруту, я лише за мить зрозумів, що це таке. Це була переносна симпатична лампа.

— У Сховищі немає освітлення, — спокійно пояснив Емброуз. — Там надто багато простору, а ще воно згодом почало б шкодити книжкам. Ручна лампа коштує півтора таланти.

Я завагався.

Емброуз кивнув самому собі й ніби замислився.

— Дуже багато людей у перший семестр залишається з вітром у кишенях. — Він сягнув у нижчу шухляду й заходився там ритися. — Ручна лампа коштує півтора таланта, і я з цим нічого вдіяти не можу. — Він дістав чотиридюймову воскову свічку. — Але свічки коштують усього один півгріш.

Півгріш за свічку — це було просто чудово. Я дістав гріш.

— Візьму дві.

— Ця в нас остання, — швидко відповів Емброуз. Перш ніж сунути її мені в руку, він нервово роззирнувся довкола. — Ось що я тобі скажу. Можеш узяти її задарма. — Він усміхнувся. — Просто нікому не кажи. Це буде нашою маленькою таємницею.

Я з неабияким подивом узяв свічку. Судячи з усього, я перед цим налякав його своєю пустою погрозою. Або це, або цей грубий бундючний шляхетський синок не був і наполовину таким гадом, яким я його вважав.

Емброуз якнайшвидше загнав мене до Сховища, не залишивши мені часу, щоб запалити свічку. Коли в мене за спиною зачинилися двері, довкола стало чорно, як у мішку, — тільки слабенький промінчик червонястого симпатичного світла обрамляв двері за мною.

Позаяк сірників у мене з собою не було, довелося вдатися до симпатії. За звичайних обставин я міг би зробити це миттєво, але мій стомлений від налруту розум був майже не спроможний на потрібну концентрацію. Я зціпив зуби, закріпив у думках алар, а за кілька секунд відчув, як у мене холонуть м’язи: я видобув із власного тіла досить тепла, щоб ґніт свічки запалав непевним полум’ям.

Книжки.

Оскільки вікон, які пропускали б сонячне світло, не було, у Сховищі панувала цілковита темрява, яку порушувало лише м’яке світло моєї свічки. Кудись у пітьму тягнулися незліченні полиці книжок. Книжок було більше, ніж я міг би оглянути за цілий день. Більше, ніж я міг би прочитати за все життя.

Повітря було прохолодним і сухим. Воно пахло старою шкірою, пергаментом і забутими таємницями. Я знічев’я замислився, як у будівлі без вікон зберігають таке свіже повітря.

Зігнувши долоню перед свічкою, я пішов мерехтливим шляхом між полицями, насолоджуючись моментом і всотуючи все. Полум’я моєї свічки колихалося, і на стелі дико витанцьовували тіні.

На той час налрут уже остаточно вивітрився. Моя спина пульсувала болем, а думки були наче свинцеві, ніби в мене був сильний жар чи я сильно вдарився потилицею. Я знав, що не читатиму довго, але все одно не зміг примусити себе піти так швидко.