Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

Якщо Лізка виглядала найщасливішою людиною у світі, то Каріна відчувала себе тою, що втратила щастя знову. Ні, не змогла б вона залишити Антона після всього, що цей чоловік зробив для неї. А зробив для неї Антон багато. Він завжди її поважав, турбувався і кохав. Він дійсно її кохав, попри те, що всі ці роки вона згадувала іншого. Вона все ще зрощувала в собі почуття, разом з ромашками на підвіконні.  Жінка не знала як тепер бути, поводитися, як просто дивитися в очі Антону, коли дивитиметься серцем на Тімоху.

   Сьогодні Тимофій Єременко приїде до них разом з сином. Каріна подумки сподівалася, що хоча б не на велосипеді прихаїв. Розсміялася від цієї думки. В кімнаті в шухляді знайшла срібний браслет з ромашкою. Чи варто його одягати сьогодні? Антону навряд чи це сподобається…поклала назад до шухляди. Не варто! Їй не варто забувати, що Тимофій Єременко змушений робити це ради сина, а вона ради доньки. 

   Лізка накрутила акуратні локони і дихала молодістю, щастям, кохання. Каріна зібрала локони й дихала минулим життям, в якому колись жило кохання. Антона досі не було. Каріна подумки молилася, щоб той повернувся додому тверезим і не зіпсував нічого. Коли у двері подзвонили жінка прикусила губи та прикрила очі.

— Мам, ти чого це так розхвилювалася? — хихикнула донька. — Артем тобі сподобається я певна, — говорила по дорозі до вхідних дверей. Каріна відповіла їй ледь помітною посмішкою. 

За кілька секунд двері відчинилися і перше, що вона побачила були ромашки. Багато білих ромашок.

Лізка одразу кинулася до Тьоми, а Каріна так і застигла перед Тимохою, що опустив букет відкриваючи обличчя. Тіло зразу почало тремтіти, в очах туман, в голові дурман. 

— Тимофій Єременко, — заговорив чоловік першим, простягаючи Каріні руку. Вона простягнула у відповідь. Від дотику до коханих долонь її наче пройняло струмом. Перед нею знову стояв її Тімоха. Злегка кучерявим волоссям і очима з смішинками. Це був він. 

— Каріна, мама Лізи, — видавила з себе неохоче відриваючи руку з теплих рук. 

Тимофій не хотів відпускати її долоню. Хотів схопити і потягти на себе. Пригорнути…але не можна. Не має права. 

— А я Артем Єременко, — простягнув їй руку син Тімохи. Зовні він таки був більше схожий до Дарини, але характером нагадував батька. 

   Донька горнулася до цього юнака як лебідка до лебедя, і було видно що ці двоє закохані. А Каріні лиш залишалося горнутися поглядом до Тімохи, який не спускав з неї очей. 

   Лізка з Артемом наказовим тоном сказали, що приготують все самі на кухні, залишивши цих двох у кімнаті. Спочатку Каріна і Тімоха пропалювали один одного поглядами і мовчали. Стояли в різних куточках кімнати. Раптом жінка зірвалася і побігла до Тимофія. Він відчув як його серце стало тарабанити. Ось зараз кілька секундочок і ромашка розчиниться у його обіймах. Він навіть прикрив очі, щоб насолодитися цією миттю і простягнув руки. Але відчув пекучий ляпас на обличчі. Очі розплющилися самі, відкриваючи перед ними палаючі гнівом риси обличчя коханої жінки. 

— Теплий прийом, — сказав погладжуючи щоку рукою, — Я б навіть сказав гарячий, — говорив підморгуючи Каріні.

— А ти чого чекав? Гарячого поцілунку??

— Ну як мінімум, — хмикнув він, прикушуючи губи. 

— Ти як був безголовим таким і залишився, — видихнула Каріна. — Ох, людоньки, ну ти не міг розжирітися чи хоч б полисіти? — всміхнулася вона.

— Я посивів трохи, — всміхнувся у відповідь той, встромляючи пальці між свою чуприну. 

— Ну а ти…все така ж красива. І зовсім не схожа на жінку, що стільки років прожила з некоханим чоловіком. 

Після цієї фрази він відчув ще один ляпас, але вже на правій щоці. 

— Впізнаю свою ромашку! — лиш розплився в посмішці чоловік. — Все ще є бажання мене покалічити? 

— Прибити! 

— Прибити собою до стіни? — зухвало підняв брови Тимофій. 

— Придушити!

— Обіймами? — не вгамовувався Тімоха.

— Ну чому Тимофій Єременко так схожий на Тімоху? — благальним голосом запитала Каріна.

— Бо це я, — відповів Тимофій підходячи до жінки, але не переступаючи межі дозволеного. — Це я, Ромашечко, — шепотів ніжно торкаючись долонею її обличчя. 

— Ти, але …— почала говорити Каріна забираючи його руку від свого обличчя, та її перебив голос власного чоловіка.

— Ти настільки не маєш совісті, що приніс в мій дім ромашки? 

Антон застав мить коли Тимофій Єременко торкався лиця його дружини. Його дружини! Але він мовчки стис кулаки і зайшов в кімнату. Тепер він жалів, що не випив бодай трішки перед цією зустріччю. 

— Не тільки ромашки, але й себе і свого сина, — відповів Тимофій холодно дивлячись на свого суперника. — І планую ще й доньку твою забрати, — дражнив словами вмикаючи негідника.

— Я вас прошу заспокоїтися, — спокійно почала говорити Каріна відчуваючи напругу між цими двома.

— Ага, але спершу вгамуй серце своєї дружини, яке ніколи не реагувало на тебе так, як на мене, — сказав Тимофій приставляючи руку до грудей Каріни.

Антону хотілося зірватися і натовкти пику цьому зухвальцю. І за що тільки його Каріна покохала цього негідника! Але він обіцяв їй триматися пристойно, і не псувати дочці весь вечір. 

— О вже і тато прийшов, — з'явилася Лізка у дверях з тарілкою салату. — Тат, це Артем, Артем це мій батько Антон, — весело прощебетала. 

    Єременка меншого Антон теж зустрів не дуже приязним поглядом, хоч і не таким ненависним як до його батька. Подумки, він вивернув йому той салат на голову, але на ділі лиш простяг руку і ледь кивнув.  Коли емоції трохи вгамувалися всі сіли за стіл. 

— Здається, я твоєму татові не сподобався, — прикусив губи Єременко молодший, ковтаючи слину.

— Може це і добре, враховуючи той факт що ти вже подобаєшся мені? – хмикнула Лізка. 

Артем не розділяв її ентузіазму і мовчки жував той самий салат, періодично поглядаючи то на власного батька, то на майбутнього.

— Лізка, тобі не здається, що всі якісь дивні сьогодні? — прошепотів своїй нареченій Тьома.