Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

Відпочили і досить

На третій день перебування у замку змінилася погода. Сонце перестало ховатися, нагріло землю, виманило з якихось укриттів купу жовтих метеликів та величезних бджіл. Світ за вікном став світлим та привітним.

Діжка Ярослава остаточно дістала, Віян щодня змінював у ній воду, але привабливішою вона від цього не ставала, і Ярослав вирішив пошукати річку, поки всі зайняті і не намагаються зайняти його. Верховою їздою, наприклад. Добре, хоч фехтувати не пропонують, навчального поєдинку Ярослав би просто не пережив, або його не пережив би противник. Це як пощастить.

Ладане люблячий тато засадив за список правил поведінки молодої леді, або за щось дуже схоже на цей список. Дівчина сумно погодилася. Тут взагалі дівчата з батьками не сперечалися.

Кіого поліз у болото разом із місцевими слідопитами. Він сподівався, що з його допомогою слідопити знайдуть стежку, якою банда мага в масці весь час примудряється втекти. Ярослав йти з ними не захотів. Він був майже впевнений, що стежки не існує, точніше, вона існує тільки в той момент, коли нею йде невловимий маг. Ну, не могли на болотах існувати стежки, про яку місцеві жителі нічого не знають. Вони ці болота вивчили вздовж і впоперек. Ягоди там якісь збирали. Торф копали. Тож йти туди безглуздо. Тим більше, болота самі по собі не надто приємне місце.

З казками справа не ладналася. Можливо, він чогось не врахував, або чогось не знає, або не враховує якогось мешканця цих місць. Непримітного мешканця. Котрий, отримав могутність та причаївся до певного часу. Або він із самого початку щось не так зрозумів. Фраза "Отримав усі його сили" могла означати все, що завгодно. Поранений — це цілитель, що ймовірно збожеволів. Мертвий – брат Ладане. Він був непоганим магом. Дуже підходяща жертва. А ось хто живий, не зрозуміло. Десь на межі свідомості іноді з'являлася якась думка, але Ярослав зловити її не міг. Треба було відволіктися. Пошуки річки для цього підходили якнайкраще. Розпитавши рятувальників немовлят, де саме лучниця купала свою дитину, Ярослав рішуче вирушив у вказаному напрямку. Але річки так і не знайшов. Замість річки він якимось незрозумілим чином вийшов до озера. Досить симпатичного, майже ідеально круглого. Подекуди озеро заросло чимось схожим на очерети, місцями було гладке і чисте, схоже на дзеркало. В озері відбивалося небо. Десь у очереті несамовито кричало якесь земноводне, що не боялося дрібної сірої качки з виводком. Біля очерету хтось пускав бульбашки, мабуть, риба. Були б тут хижаки здатні нашкодити людям, його б, мабуть, попередили, а не сказали б туманно, що річка впадає в озеро.

— Гаразд, підійде, — вирішив Ярослав, оглянувши краєвид. Бігати навколо озера і заглядати в чагарник у пошуках річки не хотілося — Миш, ти купатися будеш, чи тільки засмагати?

Шахіш дозволив витягти себе з кишені, трохи покрутився на долоні, похитав вусами і відвернувся хвостом до озера.

– Значить, тільки засмагати, – розшифрував його пантоміму Ярослав.

Смугастий гризун був покладений на принесену з собою підстилку, одяг кинутий поряд і хлопець з розгону ухнув у озеро. У першу ж мить він зрозумів, чим у місцевих водах насправді займалася лучниця. Ні, дитину вона не купала, вона її загартовувала. Нічим іншим у такій холодній воді займатися не можна. Ярослав стоїчно стримав порив негайно з криками лізти на берег. Трохи поплавав, один раз пірнув і зрозумів, що сьогодні з нього водних процедур достатньо, а діжка зовсім не погана альтернатива озеру. Точніше озеро погана альтернатива їй. Та й річку шукати не варто, навряд чи вода там тепліша з огляду на місцеву погоду.

— Миш, тобі не здається, що цей світ надто дивний? — запитав Ярослав, розлігшись на сонечку. — По-своєму, навіть дивніший за Місто. Ось дивись. Місцеві маги запросто відправляють своїх дітей навчатись в інші світи, навіть дівчаток, які тут в особливому становищі. Вони чудово знають про всі техно-магічні новинки. Вміють користуватися і душем, і іншими здобутками цивілізації, включно з каналізацією. А у своєму світі миються у діжках та нюхають аромати стічних канав у містах. Невже це їм подобається? Або вони таким чином тримають своїх людей у покорі? Не розумію, чесно. У чому логіка? Невже якщо провести в містах каналізацію люди збунтуються? Чи заощаджують кошти? Жадібні настільки, що воліють терпіти незручності? Ще й ці вузькоспрямовані маги-фахівці на кшталт Віяна. Може, це вони не дають світові розвиватися, бояться втратити роботу? Маячня якось.

Шахіш ворухнув носом і перебрався в тінь руки Ярослава. Смажитись на сонечку йому не хотілося.

— Гаразд, припустимо це комусь вигідно. Але чому всі інші погоджуються? Я тут питав, останній бунт був, чорт знає коли. А у цього замку за останні роки двісті найяскравіша проблема — чаклун, що засів на болоті. Ненормальний, якийсь. Приходить, краде їжу, іноді щось ламає та йде. Набрав собі банду таких же божевільних та розважається. Робін Гуд місцевого розливу, зараза.

Шахіш позіхнув. Нічого захоплюючого та цікавого в міркуваннях господаря він не бачив. Проблеми чужих світів його не хвилювали.

– Ну, як хочеш, – вирішив не набридати гризуну Ярослав.

Він трохи поспостерігав за хмарами, які не бажали набувати впізнаваної форми. Потім перевернувся, довго дивився, як незнайомого виду комаха старанно лізе вгору по розлапистій рослині, що була схожа на земні ромашки. А потім, здається, задрімав.

Снилася йому маячня. Віян вимахував перед носом бородатого велетня з підозріло знайомими іклами якимось папірцем і вимагав дотримуватись договору про надання робочого місця у приміщенні типу замок. Щоб дотягтися до носа, йому доводилося стрибати, але вузькоспеціалізованого мага це ні крапельки не бентежило. Велетень невиразно його посилав і натягував на голову величезну вушанку, яка норовила відлетіти в небеса. А навколо цієї парочки літала дрібна фея із крильцями як у бабки і весело попискувала. Мабуть, ця дівчина сподівалася на бійку. У неї навіть блокнотик із собою був, куди вона збиралася записувати ставки, що приймаються на результат бійки. Після особливо пронизливого вереску феї Ярослав і прокинувся.