Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Ожила? – повільно повторив я.
– Так, просто встала і встромила ніж, що висів у неї на поясі в спину Мелосу.
– Він живий?
– Так, зілля відьми допомогло, інакше, ми б не змогли зупинити кровотечу.
– А де ж потвора?
– Я вбив її ще раз, та навіть не знаю, чи можна її вбити.
– Де ця мерзота?
– Приїхав Арман і ми вирішили, що треба спробувати спалити це створіння, він на задньому дворі.
Не слухаючи більше, я поспішив до друга.
Арман і кілька інших драконоборців розпалили багаття і тепер методично спалювали частини тіла чорної нежиті.
– Що думаєш, воно таке? – не повертаючись до мене, спитав Арман.
– Я поки не впевнений, Армане. От у чому я впевнений – нам треба вирушати, і брати якомога більше людей.
– Гадаєш, в нас немає часу? – спитав він повернувшись.
Я кивнув.
– Але чому ти такий впевнений?
– Я не можу тобі розказати всього, принаймні поки що, тому що і сам не до кінця вірю у те, що відбувається. Та, може статися, що ти і сам все зрозумієш.
Арман вдивлявся у моє лице.
– Що ж, тоді я дам наказ своїм людям, і сповіщу всіх. Нехай їдуть за нами. Вирушаємо на світанку.
Я кивнув.
Підіймаючись до своїх покоїв, побачив Джервіса. Хлопчик начепив тренувальні обладунки й вочевидь, стягнув меч зі зброярні, оскільки лезо волочилося по підлозі.
– Я їду з вами дядьку! – гарячково проговорив Джервіс.
Відмовити цьому впертому бешкетнику просто так не можна було, тож я вирішив спробувати інший варіант.
– І куди ж?
– Вбивати відьом!
– Думаєш, що ти вже достатньо дорослий для цього?
– Так!
– Згоден з тобою, але…
– Що?
Я зробив вигляд, що роздумую.
– А як же мати?
– А що з нею? – трохи розгубився хлопчик.
– Якщо всі поїдуть, то хто ж залишиться захищати її, ти вже достатньо дорослий, щоб я міг залишити замок на тебе, як гадаєш?
– Авжеж, дядьку! Я можу всіх захистити!
– От і добре, то, ти залишишся тут? Окрім тебе більше нема кому. – сказав я якомога серйозніше.
На живому обличчі Джервіса відобразилась внутрішня боротьба, я бачив, що гачок він проковтнув, однак хлопчик міг і потайки поїхати за нами.
– Добре, я згоден.
– Клянешся?
– Клянусь!
– Тепер, я можу їхати спокійно. Скажи батьку, щоб зайшов до мене.
Джервіс помітно засмутився і проговорив:
– Батька нема.
– Нема?
– Ні, він поїхав. Ще вчора.
– Він сказав куди?
– Ні, та ніхто окрім мене цього не бачив – він поїхав серед ночі.
Я стис щелепи. Невже Рон такий пустоголовий, щоб співпрацювати з відьмами? По всьому виходило, що він помчав попередити їх. Та, може, я помиляюсь?
Хоча, це б пояснило, як магічне закляття влучило в мене тоді, на полі бою. Рон бився якраз поряд. А ще Колін…
– Нічого страшного Джервіс, я певен, він повернеться дуже скоро, а тепер біжи, тренуйся.
Дивлячись як хлопчик з усіх ніг понісся до тренувальної кімнати, я тяжко зітхнув.
Чи був сенс питати сестру де її чоловік? Жодного. Вона ніколи не знала де він, і що робить.
Та й не хотілося засмучувати її.
Викликавши помічника, почав збиратись.
Коли на світанку ми виїхали із Бладару, у повітрі стояв дивний запах – паленої плоті й крові.
– Ти відчуваєш, Армане? – спитав, застрибаючи на Дейніда.
– Так, думаю, всі відчувають цей сморід. Дранові відьми! Якщо запах дійшов сюди, ти уявляєш, що відбувається у Вічері?
Я лише стенув плечима.
Ми обидва знали, що цього разу там відбувається щось по-справжньому страшне.
– А де твій зять? – спитав друг.
Мій погляд став жорстким.
– От і я хотів би це знати, Армане. – відповів похмуро.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драконяча відьма, Настуся Соловейко», після закриття браузера.