Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Злізши з Дейніда, залишив його охороняти вхід до шахти, все ж таки я відчував, що зрадник серед нас, а Райн не дасть сюди увійти будь-кому без мого дозволу.
Вартові патрулювали територію навколо печери.
Підійшовши зовсім близько до стіни, вкритої символами, я відчув, як вона ніби кличе мене. Тепер цей потяг ставав майже непереборним.
Я витягнув руку і торкнувся червоного каменю.
Синьо-білі цівки магії полилися з мене, розтікаючись по символах, які один за одним спалахували, поки не утворили коло.
Всередині кола, стіна стала змінюватись, ставати все більш і більш прозорою, немов вода в озері.
Я відняв руку від гладкої поверхні й глянув перед собою. По той бік, у густій пітьмі, з'явилася висока фігура чоловіка. Губи його ворушилися, та з рота виривалася пітьма.
Я застиг вдивляючись у лице, що бачив сотні разів на вітражі у замку, та й не тільки – у Бладарі був величезний храм присвячений напівбогу Ректосу.
Невже, це справді він?
Синьо-біла магія перетікала на той бік і темрява розступалася перед нею, нарешті вона торкнулася губ чоловіка і я почув його крик:
– Стій на місці!
Я і сам не помітив, як зробив крок уперед, у пітьму, що клубочилася під моїми ногами, прориваючись крізь тонку перетинку.
– Стій! Це пастка! Якщо зайдеш сюди, то вже не вийдеш! Опирайся!
Та йти вперед хотілося нестримно! Трухнув головою і зусиллям волі змусив себе відійти.
– Хто ти? – спитав я.
– Я той, чиїми очима ти бачив, я той, хто намагається тобі допомогти, я – Ректос! – чоловік говорив швидко, ніби боявся, що не встигне, пітьма час від часу виривалася з його рота і він крився, наче від болю.
– Я не можу розповісти тобі все зараз, я і так витратив майже всю магію, яка в мене залишилася, щоб зв'язатися з тобою!
Мужчина підняв одну руку і я з подивом побачив, як вона перетворилася на величезну червону лапу із товстими пазурами.
Чиркнувши кігтем по долоні, Ректос зробив крок до мене і простягнув руку, закричавши від болю.
Червона кров виступила з порізу.
Тонка перетинка між нами опиралася, не даючи йому торкнутися мене, та нарешті, він приклав долоню до мого серця і мені б відсахнутися, та незвичне тепло охопило мої груди. Кров з його долоні наче перетікала в мене, я відчував її так само, як відчував магію Данаї.
– Згадай, хто ти! Твоя кров – моя кров, твоя сила – моя сила! Твій ворог – мій ворог! Моя пам'ять – твоя пам'ять! Зупини відьмаків, дівчина вже в них! Згадай, згадай своє єство – Айване, Червоний дракон!
Від кожного його слова тілом проходила хвиля незнайомої мені сили, як тільки він закінчив, щось темне і хиже виросло із пітьми позаду чоловіка і схопивши його за горло, потягнуло назад.
Пітьма знову забилася йому до рота, та я встиг побачити як його губи беззвучно промовляють :
– Звільни мене!
Я відступив назад, та в голові бився набатом голос Ректоса:
– Згадай, хто ти! Твоя кров – моя кров, твоя сила – моя сила! Твій ворог – мій ворог!
Дракон! Дракон! Червоний дракон!
Такого не може бути! Такого просто не може бути! Ніякий я не дракон!
Це все якась мара!
Певно, відьми хочуть упіймати мене у хитру пастку, от і підсунули це видіння! І все інше!
Але я відчував щось. Та кров, що невідомо як просочилася до мого тіла, щось змінювала в ньому.
Мені забракло повітря і я впав на землю, схопившись за горло.
Перед очима з'явилося небо, червоні хмари й Зерата так близько – здавалося я міг торкнутися її. Я летів! Тіло відчувалося зовсім інакше. Я був велетенським! За спиною билися червоно-чорні крила.
– Моя пам'ять – твоя пам'ять! – знову пролунало в голові.
Я розвернувся і побачив позаду себе цілу зграю червоних, чорних і золотих драконів. Вони не мали нічого спільного з Дранами – ніякої бугристої шкіри, натомість – сяюча луска. Не тупі й пласкі морди, а розумний, майже людський вираз жовтих й зелених очей.
Це було таке неймовірне видовище, що в мене перехопило подих.
– Моя кров – твоя кров!
Я ніби впав з високої гори, назад, на холодну підлогу шахти, а кров змішуючись із кров'ю Ректоса, скипіла у жилах. Руки напружились, пальці сіпались так, ніби от-от вискочать із суглобів.
Поступово відчуття жару і видіння зникали, а в голові звучала одна фраза:
– Дівчина вже в них…
Дівчина!
Невже… Невже, це Даная?
Я тяжко встав на ноги, відчуття було таке, немов біг без зупинки щонайменше тиждень.
Але вона ж сама втекла, чи може, ні? Чи може бути так, що саме Даная і була потрібна була відьмам?
– Може. – підказав внутрішній голос – Ти й сам знаєш, що може.
Каштанова дівчина сильно відрізняється від всіх відьом і відьмаків, що я колись бачив. І магія її інша. Та й, вочевидь, її резерв виріс, після того, що сталося.
Якщо вона опинилася у них проти своєї волі, то нічого хорошого на неї не очікує.
Тільки смерть. Серце стиснуло від болю.
Я не можу цього допустити, не можу допустити, щоб вона померла! Як і не можу допустити, щоб відьми притягнули в наш світ будь-яке зло! Якщо те, що я бачив і чув від Ректоса – правда.
Відкинув думки про те, чи справді я дракон. Якщо й так, то як я повинен це перевірити?
І якщо, я і справді дракон, то кого ж я вбив там, внизу, у підвалі?
Набагато більше мене непокоїло те, що якщо буду чекати доки збереться армія або ж результатів розвідки, то не встигну врятувати Данаю від того, що з нею хочуть зробити відьми, щоб це не було.
Я вийшов з печери й погнав Райна назад до замку.
Зістрибнувши з Дейніда, увійшов до зали і не повірив своїм очам. Весь хол був засипаний кусками битих ваз і роздертих картин.
– Що тут сталося?! – гаркнув щосили.
З-за повороту з'явився Кравен.
На його лиці розлився здоровенний темний синець, а права рука була перев'язана.
– Вибачте Лерде, але… Це може видатись вам неможливим, та.. Та потвора, що ми притягнули до замку, що ми вбили, вона ожила!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драконяча відьма, Настуся Соловейко», після закриття браузера.