Читати книгу - "Звіяні Вітром (том 1)"

знала, що чоловіки послуговуються ними для таких справ, про які порядна дама не повинна й згадувати, а коли й згадає, то хіба пошепки й дуже глухим натяком. Скарлет завжди вважала, що тільки якісь мужлаї спілкуються з такими жінками. Досі їй ніколи й на гадку не спадало, що й порядні чоловіки - з якими вона зустрічається у пристойних домах, з якими танцює,- можуть до такого вдаватись. А ось теперішнє відкриття звернуло її думки у зовсім новому напрямку, і їй зробилося страшно. Це ж, мабуть, усі чоловіки так поводяться! Мало того що вони силують власних жінок на всяке таке неподобство, так ще й бігають до цих розпусниць і з ними те саме виробляють за гроші! Ні, чоловіки всі розпусні, а Рет Батдер найбільше від усіх!

Вона візьме цю хустинку й жбурне йому просто в обличчя, а тоді покаже на двері й більш ніколи-ніколи не озветься до нього жодним словом. Хоча ні, цього не можна робити. Треба, щоб він нізащо не здогадався, що вона навіть знає про існування таких жінок, не кажучи вже про його походеньки до них. Справжній дамі не годиться про таке знати.

“О! - думала вона в нестямі.- Якби я не була дамою, я б таке сказала цьому паскудникові!” .

І, зібгавши носовичка в руці, Скарлет рушила вниз на кухню, де мав бути дядько Пітер. Проходячи повз плиту, вона кинула хустинку у вогонь і з безсилою люттю стала дивитись, як її пожирає полум’я.

РОЗДІЛ XIV

Надія у серцях південців зазоріла на початку літа 1863 року. Незважаючи на всі скрути й нестатки, на спекуляцію харчами й інші знегоди, незважаючи на хвороби, страждання і смерть, що не оминули майжй ні одної родини, Південь знову - і навіть упевненіше, ніж попереднього літа - приказував: “Ще одна перемога, і війні кінець”. Янкі показали себе твердим горішком, але нарешті цей горішок дав тріщину.

Різдво 1862-го видалося щасливим і для Атланти, і для всього Півдня. Конфедерація завдала йищівного удару ворогові під Фредеріксбергом, убитих і поранених янкі налічувались тисячі. На різдвяних святах усі раділи, серця людей були сповнені вдячності, що військовий талан обернувся лицем до південців. Недавні новобранці в сірій формі перетворились на загартованих вояків, генерали засвідчили свою енергію, і всі були певні, що з розгортанням військових дій навесні північан розіб’ють остаточно/

Коли надійшла весна, бої поновилися. Настав травень, і Конфедерація одержала ще одну велику перемогу під Чанселорсвіллем. Південь шаленів від захвату.

Ближче до центральних районів кіннота північан прорвалася у Джорджію, але обернулося це зрештою тріумфом Конфедерації. Люди довго після цього сміялися й поплескували одне одного по плечах: “Атож, добродію! Коли вже паш Натан Бедфорд Форрест на них напосів, їм тільки й лишалося драпати!”

Наприкінці квітня північанський полковник Страйт на чолі загону з тисячі восьмисот вершників несподівано вдерся в глиб Джорджії, маючи на меті захопити містечко Ром, усього за шістдесят миль на північ від Атланти. План у нього був серйозний: перетяти життєво важливу залізницю між Атлантою і Теннессі, потім завернути на південь до Атланти й зруйнувати фабрики та зброярні, скупчені у цьому важливому залізничному вузлі.

Замір цей був зухвалий і заподіяв би південцям неабиякої шкоди, якби не Форрест. Маючи втричі менше вершників, ніж янкі - але зате добірних! - він кинувся навздогін за нападниками, зав’язав із ними бій ще напівдо- розі до Рома й не давав їм спокою ні вдень ні вночі, поки не захопив усіх у полон.

Звістка про це досягла Атлацти майже одночасно з новиною про перемогу під Чанселорсвіллем, і в місті мало не покотом лягали зі сміху й буйних радощів. Перемога під Чанселорсвіллем з військового погляду була, може, й важливішою* але те, що Страйтова кіннота опинилася в полоні, виставляло янкі просто на посміховище.

“Ні, добродію, нашого Форреста не обдуриш”,- весело повторювали атлантці, обговорюючи між собою цю новину.

Фортуна таки обернулась лицем до Конфедерації, і південці тріумфували. Щоправда, янкі під проводом Гранта з середини травня обложили Віксберг. Щоправда, дошкульної втрати зазнав Південь, коли Непоборного Джексона було смертельно поранено під Чанселорсвіллем. Щоправда, Джорджія втратила одного з найхоробріших і найта- лановитіших своїх синів в особі генерала Т. Р. Р. Кобба, що поліг біля Фредеріксберга. Але після таких поразок, як при Фредеріксберзі та Чанселорсвіллі, янкі однаково не зможуть довго протриматись. їм доведеться скласти зброю, і ця жорстока війна врешті скінчиться.

На початку липня дійшла чутка, невдовзі підтверджена депешами, що війська Лі вступили у Пенсільванію. Генерал Лі на ворожій території! Генерал Лі лаштується до битви! І це буде остання битва у війні!

Атланта була збуджена до нестями, всі раділи й жадали помсти. Тепер янкі знатимуть, що таке війна на своїй власній землі! Тепер вони спізнають, що таке витолочені родючі поля, розкрадена худоба, спалені оселі, що це означає, коли старих і молодих саджають до в’язниці, а жінок і дітей прирікають на голодну смерть!

Кожному було відомо, що накоїли янкі у Міссурі, Кен- туккі, Теннессі, Вірджинії. Навіть малі дітлахи, пройняті страхом і ненавистю, могли розповісти про ті жахи, які принесли з собою янкі у завойований край. В Атланті вже було повно біженців зі східної частини Теннессі, і місто почуло від самих потерпілих про страждання, яких вони зазнали. У тих суміжних з Північчю околицях прихильники Конфедерації були в меншості, і важка рука війни далася їм взнаки найдошкульнішим чином, бо сусід доносив на сусіда, а брат убивав брата. Ці біженці одностайно вимагали спалити всю Пенсільванію, і навіть найлагідніші старі дами говорили про це, не криючи мстивої втіхи.

Та коли почали надходити звістки про наказ генерала Лі, який суворо заборонив займати приватну власність пенсіль- ванців і оголосив, що мародерство каратиметься смертю, а військо оплачуватиме все реквізоване майно, репутація генерала не підупала тільки завдяки його величезному авторитетові. Не дозволяти хлопцям скористатися тим добром, від якого тріщать склади у цьому багатющому штаті? Що собі думає генерал Лі? І це коли наші солдати голодні, роззуті, обдерті й без коней?

Поспіхом написаний лист Дарсі Міда, якого одержав доктор Мід, був тільки першою безпосередньою інформацією, що потрапила до Атланти на початку липня,- його передавали з рук до рук, і обурення городян дедалі дужчало.

“Тату, чи не міг би ти дістати мені чобіт? Я вже два тижні ходжу босоніж і не маю надії роздобутись на взуття. Якби у мене не такий великий розмір, я б міг стягти чоботи з убитого