Читати книгу - "Щоденники ката, Руслан Шабельник"

– Ти казав, буде добре, а вона...

Собака ожила. Загули моторчики та сервоприводи, невелика параболічна антена на спині почала швидко обертатися – точнісінько хвіст живого, задоволеного пса.

– Берто, дівчинко моя, як ти?                                                                   

Антена закрутилася швидше, собака видала серію свистячих звуків і, блимнувши світлодіодами, побігла виконувати свої обов'язки.

– Їй би ще суглоби змастити, – замріяно промовив Руслан.

– Но, но, ти це... так я хоч чую, де вони, а якщо собаки почнуть підкрадатися, яка від цього користь. Доїдати будеш?

Руслан кивнув, хоч і не терпілося переглянути записи пам'яті. До того ж, процедурі потрібно було піддати ще й Акбая. Дивно, що цього досі не глючило. Може, пам'яті більше, чи модель новіша...

– Так їж, холоне ж!