Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Він хотів заспокоїти її, щоб вона не звинувачувала себе в тому, що сталося. В душі він знав, що поки в цьому світі буде така чарівна дівчина, він буде щасливий, скільки б фізичних вад у нього ще не з’явилося.

Джейн обійняла його з ніжністю.

— Я хочу, щоб ти блискуче виступив на святі прославлення Батька. Твій танець буде найкращим з усіх бачених в Айронвуді.

— Але чи не найкращий із бачених тобою у твоєму світі?

— А ось ти мені й доведеш, що він буде найкращим у всіх світах.

Вони посміхнулися один одному і, підвівшись з мокрих сходів, пішли до будинку грітися чаєм. Трістан біля самих дверей обернувся і наостанок подивився на дощ. Така рідкісна картина для Айронвуда, що споглядати її було по-своєму прекрасно. Почувши черговий гуркіт грому, Трістан подумав, що Джейн не просто щось означає для Фелікса, можливо, вона взагалі єдина важлива людина в його житті.

                                               * * *

На щастя, погана погода припинилася вже наступного ранку. З усіх околиць з'їжджалися робітники для підготовки до свята прославлення Батька. Біля складів вирувало життя: вози снували туди-сюди, а люди носили ящики з харчами. Мешканці Великих Садів у передчутті майбутнього свята перебували у піднесеному настрої. Джейн, як ніхто інший бачила всі приготування до урочистостей, бо постійно гуляла навколо складів. Вона не наважувалася прийти до Фелікса прямо в кімнату і сподівалася зустріти його біля складів нібито випадково. Вона хотіла перепросити за те, що відмовилася повертатися додому. А взагалі вона зовсім не знала, що хотіла сказати. Вона прокручувала в голові промову мільйони разів, але так нічого й не вигадала. Іноді їй хотілося висловити йому свій гнів за те, що він створив копита на місці рук Трістана, а часом плакати й просити вибачення  за те, що вона відкинула його значний вчинок.

Все, що відбувалося між Джейн і Феліксом в Айронвуді, провело якусь незриму нитку, яка їх пов'язала. Ці сварки, образи, холод, і водночас – подяка та тяжіння. Вони майже жодного разу до ладу й не розмовляли, а ніби й так дуже багато зрозуміли. Або принаймні Джейн зрозуміла про нього, і хотіла вірити, що він зрозумів.

Вона тинялася навколо складів, і коли Фелікс виходив з якогось із них, пірнала в найближчий кущ. Щоразу, роздерши руки об гілки та втративши з виду короля, вона обіцяла собі, що наступного разу обов'язково підійде до нього, але наступного разу все повторювалося.

Вдалині за Великими Садами маячило ще одне приготування до свята. Робітники натягували біле невагоме полотно на величезний намет, оздоблений золотими візерунками. Вже готувалися до майбутнього весілля короля, і щоразу, коли Джейн ненароком помічала окремий майданчик з робітниками, її охоплював невідомий сум. У той день, коли оголошували наречену короля, Джейн підійшла привітати Касандру, її язик заплітався, вона говорила щось невиразне, ніби забула всі слова у світі. Касандра здивовано дивилася на Джейн, мабуть, вперше почувши від неї незв'язне мовлення. Зрештою, їй вдалося договорити й помчати геть у свою кімнату.

Вона не могла розібратися у своїх почуттях тоді, і не могла розібратися в них зараз. Чомусь їй здавалося, що весільний намет огидний і взагалі суцільний несмак, разом з тим жителі Великих Садів захоплювалися ним день у день. Отже, він таки гарний. Вона не могла відчувати любовних почуттів до Фелікса. Це було просто неможливо, по суті вони практично один одного не знали. Чи таки знали?

Джейн так і не знайшла відповіді на ці запитання.

І, звичайно ж, найбільш їдкою думкою останніх днів, була думка про те, що вона не зайшла до тунелю, що вів додому. Вона просто туди не зайшла. Джейн могла вже давно сидіти разом з мамою та татом, обіймати Анабель, у їхньому улюбленому будинку... Могла б. Але вона не сумувала. Якщо Фелікс зробив це одного разу, значить зможе зробити ще раз. Вона попросить у нього вибачення та вмовить відправити її додому. Знову.

Настав день прославлення Батька. Всюди на вулицях висіли різнобарвні гірлянди та штучні квіти, виліплені з глини, по доріжках розсипані конфетті. Великі Сади, які й так щодня рясніли своїми ляльковими будиночками, цього дня перетворилися на справжню казку. На головних воротах та у центрі парку встановили великі гармати, які періодично вистрілювали золоті блискітки. Дивлячись на всю цю пишність, Джейн вкотре зраділа, що потрапила в таке чудове місце. І хоч туга за домом завжди була в її серці, вона була щаслива, що в Айронвуді так багато хороших приводів, щоб відвернути її від сумних думок.

З настанням темряви Джейн вирушила на свято. Вона одягла таку ніжну сукню рожевого кольору, що й сама відчула себе чарівною невинною квіточкою. Їй так хотілося бути сьогодні надзвичайно гарною. Джейн відпустила Сару з Мелісою раніше, щоб і вони встигли причепуритися. А сама, взявши свій мобільний телефон, пішла фотографувати яскраве оздоблення свята. Коли вона потрапить додому, у неї залишиться пам'ять про Айронвуд. Тим більше – телефон стане їй у пригоді сьогодні, щоб включити пісню на виступі Трістана. Джейн зробила кілька знімків і похмуро подивилася на рівень заряду – десять відсотків. Після численних репетицій та споглядань фотографій сім'ї, енергія у її телефоні невблаганно закінчувалася. Вже скоро вона не зможе побачити обличчя своїх рідних, але вона знала, наскільки важливий для Трістана його виступ і не могла позбавити його музики. Тим більше якщо їй доведеться залишитися в Айронвуді надовго, її б не врятувала та кількість заряду, яку вона витратила на свого друга.