Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

Син канцлера відреагував миттєво, сталевою хваткою стискаючи мій лікоть і витягаючи назад. За що тут же отримав відчутний стусан коліном від мене і вкрай неприязний погляд від Едварда:

— Забери руки. — Ух, навіть у мене по шкірі морозцем пробрало від його крижаного тону.

— Ой, та не до ваших ревнощів зараз, — скривився Гейб, — зовсім, цілковито та остаточно, не знаходите? Це проста люб'язність, і крім того, я вже майже одружений.

— Якщо Ві тебе, звичайно, пустить на поріг.

— Дуже сподіваюся, що нам вдасться порозумітися.

— До речі, якщо ми все одно так мило наємо дорогоцінний час, може, поясниш, з нами ти про що хотів домовитися? — Ед влаштувався зручніше, ніби на світському прийомі нудьгував.

— Прямо тут пояснювати?

— Ну, якщо інших альтернатив у нас немає.

— Взагалі, добре б забратися з цього даху подалі, і, можливо, я можу це влаштувати. Адже шукають вас, а не мене. Я дістануся екіпажів, домовлюся з візником і підберу вас на ходу. Що скажете?

Чесно, я думала, що Ед сперечатиметься. Чи то жарт — довіритися людині, яку досі вважав за ворога? Ось тільки вибору у нас особливо й не було: ще півгодини-година — і ми неминуче потрапимо на очі якщо не шукачам канцлера, то господарям будинку.

— Можливо. — Ох, не подобається мені цей тон! Саме те, що треба, аби запідозрити якусь каверзу. — Але йти відкрито все одно ризиковано. Дуже вже у вас, лорд Гейб, зовнішність помітна. Грейс, — він торкнувся мого плеча, — а які саме у тебе ілюзії в запасі?

— Вам двом не підійде, — мої щоки почали стрімко й нестримно червоніти.

— Здається, не зовсім вдалий момент, щоб перебирати.

— Взагалі-то, він має рацію, — підтримав Гейб, — зараз вигідніше здаватися будь-ким, окрім самих себе.

— Ви такі хоробрі, поки їх не побачили.

— Давай вже, що там.

Я неохоче сунула руку в своє підпросторове сховище, з милості Жоззі, Брема і Вілла до краю забите артефактами і готовими заклинанями, і вийняла навмання першу ілюзію. Вклала в простягнуту руку Хораса, навіть не особливо придивляючись, що там.

— Якщо що, то я попереджала.

— Та байдуже.

Лорд Гейб розгорнув ілюзію одним рухом. Помах — і тонка мерехтлива пелена затьмарила його справжню зовнішність, набула матеріальності та ваги, лягла, щільно зчепившись із фізичним тілом.

— Ну? — Хорас підвів на нас погляд глибоких карих очей.

Ед за моєю спиною здавлено крекнув і затис рота долонею, щоб не розреготатися на повний голос, а потім сипло видавив:

— Гарненька.