Читати книгу - "Темна Академія, Марина Сніжна"

ГЛАВА 21

За десять хвилин до початку заняття всі повибігали з кімнат, боячись запізнитися. Звичайно, «повибігали» – голосно сказано, але всі рухалися, наскільки могли швидко. Ми у тому числі. Тож на подвір’ї Академії опинилися за кілька хвилин до початку заняття. Ще й по п’ятірках вишикувалися, як нас учили вчора. Так що Чарунчик, який приєднався до нас у належний час, не стримав усмішки.

– Як самопочуття, адепти? – поставив він явно знущальне запитання.

Почувся безладний гомін голосів:

– Добре, лорде Фармін.

– Бачу, – гмикнув дроу. – Тож сьогодні не буду вас сильно мучити. П’ять кіл, потім розминка.

Ми радісно посміхнулися. Все-таки п’ять кіл – це не десять і, тим більше, не двадцять. І хоч у більшості м’язи нещадно боліли, ніхто не наважився скаржитися. Я ж після дії мазі бігла відносно легко. Хоча після третього кола все одно відчула біль у м’язах. Але за допомогою духа-хранителя обійшлося без ганебної слабкості. Розминку теж пережила, хоч і важко.

Думала, що на цьому наші страждання скінчилися. Навіть зраділа, що сьогодні заняття пройшло набагато легше. Як виявилося, зарано.

– Так, трохи розім’яли м’язи, – сказав Чарунчик, – тепер рівняння ліворуч і слідуйте за мною.

У розширених очах адептів завмерло німе запитання: куди? На жаль, незабаром питання отримало відповідь. Нас відвели на задній двір Академії, де знаходилося якесь спортивне приладдя та огороджені ділянки незрозумілого призначення: із опудалами, мішенями та іншою атрибутикою. Нас повели на найбільш жахаючу.

– Це смуга перешкод, – недбало кинув лорд Фармін. – Вважаючи на те, що це ваша перша спроба, то кожному сьогодні доведеться подолати її один раз. Ну, а тій команді, яка впорається найгірше, доведеться зробити додатковий забіг.

З грудей багатьох вирвалося страдницьке зітхання. Я з жахом дивилася на перешкоди, які доведеться подолати. Маятники з важкими мішками, між якими треба встигнути проскочити, поки вони розгойдуються. Сітка з колючими шипами, під якою потрібно пролізти, намагаючись не зачепити. Стіна з виступами для того, щоб ухопитися за них руками. Тонкі містки над землею, якими потрібно пройти і не впасти. Сумніваюся, що подолаю все навіть один раз!

Лоран похмуро вишикував нас у тому порядку, в якому доведеться бігти. Сам вирішив іти першим, щоби показати приклад. За ним Едвін, потім Шейріс, рудий і я. Те, що він поставив дівчину рангом, викликало в мене мимовільну посмішку. Але я відразу засоромилася, дивлячись, як сильно це засмутило Крістора.

– Якщо через вас, слабаків, наша команда програє, то вам кінець! – пообіцяв Лоран з найзвірячішим виглядом, звертаючись до мене, рудого та Шейріс.

– Дивись, як би наша команда не програла через тебе! – обурилася подруга.

Лоран обдарував її зневажливим поглядом, даючи зрозуміти, що такого в принципі бути не може.

Змушена визнати, що в нього все ж таки були причини бути про себе високої думки. Навіть незважаючи на слабкість після поранення та перевантаження на минулому тренуванні, Лоран рухався так стрімко та спритно, що після сигналу Чарунчика обійшов усіх перших учасників, які стартували одночасно з ним. Залишалося з заздрістю спостерігати, як він стрибає між мішками маятників, змією проповзає під сіткою, дереться по стіні, пробігає по місткам, наче вони такі ж широкі, як дорожній тракт. Навіть рухомий місток, на якому посипалася решта, подолав з першого разу.

Коли він, важко дихаючи, опинився поряд із нами, навіть Шейріс спромоглася сказати:

– А ти молодець!

Він гмикнув і навіть вигляду не подав, що йому приємна похвала, але очі самозадоволено заблищали.

Едвін теж не підвів. Хоч і проштрафився на рухомому містку, один раз впавши з нього. Але врахувавши, у чому була його помилка, з другого разу подолав без проблем.

На нашу команду тепер дивилися із заздрістю. В інших поки що навіть перші учасники не подолали всю смугу.

– Давай, Шейріс! – крикнули ми з рудим, підбадьорюючи дівчину, яка вибігла на смугу перешкод.

Вона спритно ухилилася від маятників з важкими мішками, пролізла під колючою сіткою, лише злегка подряпавши щоку. Але на стіні з виступами схибила. Руки чомусь раз у раз зісковзували. Вона не могла нормально зачепитися і лізти вище. Лоран, втративши показну стриманість, покривав її лайкою. Ми з Крістором підбадьорювали, як могли. Тільки Едвін виявив найбільшу розсудливість і став давати поради, як краще триматися. Врешті з його підказками Шейріс все ж таки подолала стіну. Містки змогла разу з четвертого – останній, що крутився, дався нелегко. Але вона це зробила! Коли майже у всіх команд стартували лише другі учасники, у нас це робив четвертий, чим не можна було не пишатися.

Але тільки-но на смугу перешкод вийшов Крістор, стало зрозуміло, як сильно ми встряли. Звідусіль чувся сміх, коли він не міг подолати навіть перше випробування. Мішки, причеплені до маятників, збивали його з ніг, а Крістор все ніяк не міг зрозуміти, як треба рухатися, щоб цього не відбувалося. Окуляри в бідолахи щоразу падали на землю. Йому доводилося їх піднімати і чіпляти назад. Весь червоний від натуги і збентеження, він знову і знову штурмував неприступну фортецю, але з тим же успіхом. Лоран уже захлинався від злості. Обсипав рудого таким градом лайок, що навіть Чарунчик округлив очі. Інші ж просто каталися по землі, не в силах спокійно дивитися на це видовище.