Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

Звертає на себе увагу, що для встановлення пенітенціарного рецидиву за що (за який саме злочин) засуджена особа, значення не має, в КК вказується (і то не в усіх випадках) хіба що вид покарання, в ході відбування якого вчинено рецидивний злочин.

Деякі з видів злочинів — пенітенціарного рецидиву — можуть бути вчинені лише в місцях відбування покарання (виправних установах).

Правила кваліфікації пенітенціарного рецидиву

Кваліфікація пенітенціарного рецидиву в цілому здійснюється так же, як і загального. Насамперед, вона включає в себе визначення статусу суб’єкта злочину як особи, яка відбуває покарання.

Важливо мати на увазі, що кримінальна відповідальність за злочин, який становить собою пенітенціарний рецидив, може наставати лише тоді, коли особа перебуває у місцях відбування покарання на законних підставах. На це звернув увагу Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови № 2 від 26 березня 1993 р. “Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі”. Разом із тим, якщо особа, яка, наприклад, незаконно позбавлена волі, здійснює втечу з застосуванням насильства над вартою, то її дія кваліфікуються за відповідними статтями про злочини проти особи.

Загалом же кваліфікація пенітенціарного рецидиву включає в себе:

1) встановлення того, що злочин вчинений особою в період відбування покарання за раніше вчинений злочин;

2) підтвердження законності призначення особі покарання, в період відбування якого вона вчинила новий злочин;

3) кваліфікація нового (рецидивного) злочину — встановлення наявності ознак складу простого злочину, кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак, врахування положень КК про стадії вчинення злочину, форму співучасті та вид співучасника.

В попередніх розділах цієї роботи розглядалися питання кваліфікації у випадках, коли у вчиненні одного злочину приймає участь кілька осіб — тобто, коли злочин вчинено у співучасті, та коли одна особа вчиняє кілька злочинів і має місце множинність злочинів. В правозастосуванні зустрічаються й інші ситуації, коли вчинене діяння: :

1) передбачене одночасно двома чи більше статтями Особливої частини кримінального закону;

2) по різному регламентується статтями Загальної і Особливої частини кримінального закону;

3) охоплюється статтею кримінального закону і нормативно-правового акта іншої галузі законодавства.

Такі випадки прийнято називати конкуренцією та колізією правових норм. Наприклад, вбивство державного діяча у зв’язку з його державною діяльністю підпадає під ознаки, які закріплені не лише в ст. 112 КК “Посягання на життя державного діяча”, але і в п. 8 ч. 2 ст. 115 КК “Умисне вбивство” (а саме, особи у зв’язку з виконанням цією особою службового обов’язку), а якщо цей державний діяч є Головою чи суддею Верховного Суду України або вищих спеціалізованих судів України або Генеральним прокурором України — то й в ст. 379 чи ст. 348 КК. Нерідко, вчинення одного злочину виступає як спосіб вчинення іншого злочину. Зокрема, вчинення розбою поєднано з заподіянням тілесних ушкоджень, хуліганство звичайно полягає у посяганнях проти особи або знищенні чи пошкодження майна тощо. А це знову ж таки означає, що діяння одночасно підпадає під ознаки кількох кримінально-правових норм.

Коло випадків, коли посягання передбачене одночасно кількома правовими нормами, доволі широке. Причому, в КК 2001 р. їх кількість, порівняно з раніше діючим кримінальним законодавством, збільшилася. Це пояснюється не лише загальним зростанням обсягу Особливої частини КК, більшою диференціацією її норм, а й тим, що недавно завершена кодифікація проводилася без належного врахування співвідношення статей Особливої частини КК між собою, їх узгодження з положеннями Загальної частини цього ж КК та з нормативно-правовими актами інших галузей законодавства. Видається, завдання максимально скоротити кількість випадків невиправданої множинності норм, які відносяться до того чи іншого випадку просто не ставилося при розробці і прийнятті КК.

Таким чином, особа, яка застосовує кримінально-правові норми, доволі часто зустрічається з необхідністю визначити, якій з кількох норм, що “підходять” до даного випадку, слід віддати перевагу, в яких випадках достатньо інкримінувати порушення однієї норми, а коли потрібно оцінювати скоєне як злочин, передбачений двома чи більше статтями Особливої частини КК. Вирішення цих питань пов’язане з певними труднощами, які обумовлені тим, що:

- хоча відповідні правила в своїй основі вироблені ще давньоримськими юристами, вони досі не отримали законодавчої регламентації — в КК немає правил, які б визначали порядок правозастосування при конкуренції норм, колізійні правила окреслені вкрай схематично;

- систематизовані роз’яснення пленуму Верховного Суду з цих питань поки що відсутні. Існуючі ж стосуються часткових випадків, інколи вони суперечать загальновизнаним і апробованим протягом сторіч положенням (наприклад, про те, що скоєне не може кваліфікуватися одночасно за спеціальною і загальною нормами);

- теоретична розробка питань кваліфікації при конкуренції кримінально-правових норм поки що знаходиться на початковій стадії. Досить сказати, що з цієї проблематики в Україні захищена лише одна кандидатська дисертація[149]. Вкрай малочисельні монографічні дослідження проблеми[150], одиничними є публікації в періодичних виданнях. Внаслідок цього багато питань кваліфікації при конкуренції кримінально-правових норм взагалі не досліджено, або ж вирішуються суперечливо. Практика не отримала від науки чітко сформульованих і однозначних рекомендацій щодо вирішення питань кримінально-правової кваліфікації при конкуренції кримінально-правових норм. Що ж стосується питань колізії норм, то вони висвітлені у літературі ще менше.

Як чи не неминучий наслідок вказаних труднощів кваліфікація при конкуренції та у випадку колізії норм часто пов’язана з труднощами та викликає слідчі і судові помилки. Вони полягають у тому, що застосовується не та стаття Особливої частини, яку належить інкримінувати, безпідставно здійснюється кваліфікація за кількома статтями чи, навпаки, скоєне не отримує повної оцінки. З викладеного випливає, що вирішення питань кваліфікації при конкуренції і колізії правових норм пов’язане з застосуванням принципів кримінально-правової кваліфікації, зокрема, її точності, недопустимості подвійного інкримінування, повноти кваліфікації.

Відзначені обставини і викликають необхідність окремо зупинитися на питаннях кваліфікації у випадках конкуренції та колізії правових норм.