Читати книгу - "Необхідні речі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– О ні, – відповів містер Ґонт, хоча його нефритові очі промовляли: «О так». – Цього не може бути… але схожість дійсно вражає, правда? Продаж таких світлин, звісно, заборонено (навіть якщо не брати до уваги сексуальний зміст, цій дівчині ще далеко до сімнадцяти, ким би вона не була), але мене все ж можна переконати домовитися щодо них, містере Біссонетт. Гарячка, що в мене в крові, – це не малярія, а комерція. Отже! Торгуватимемося?
Вони торгувалися. Врешті Рікі Біссонетт купив сімдесят дві порнографічні фотографії за тридцять шість доларів… і цей невеликий розіграш.
Він пробігся по газону пасторату, присів у тіні від ґанку, щоб перевірити, чи за ним не спостерігають, після чого піднявся сходами. Із задньої кишені він дістав чисту білу картку, відкрив поштову щілину й просунув картку в неї. Латунну накривку опустив пальцями, щоб уникнути клацання.
Після цього Рікі перестрибнув через поруччя ґанку й хутко побіг по газону назад. Він мав великі плани на наступні дві-три години темряви, що залишалися до ранку понеділка. Вони передбачали сімдесят дві фотографії й великий флакон лосьйону для рук «Джерґенс».
Картка, ніби білий нічний метелик, пурхнула крізь поштову щілину на побляклу підлогову доріжку в коридорі пасторату. Вона приземлилася повідомленням догори:
Як поживаєш, тупа бабтизька криса.
Ми доводимо до твого відома, що тобі краще припинити наговорувати на нашу «Нічку казино». Ми збираємося просто трішки повеселитись і нічого вам не зробимо. Але все одно, ми, вірні католики вже замахалися від вашої бабтиської хуєти. Ми й так знаємо, що ви всі просто пиздолизи. І Зверни Увагу, На ТАКЕ, Приподобний Пароплавчику Віллі. Якщо будете пхатися своїми їбобо в Наші справи, ми Тебе і твоїх Уйобищних Дружків так засеремо, що ви Навічно Засмердитеся!
Лиши нас у спокої, тупа ти бабтизька криса, АБО ПОШКОДУЄШ, ЯК СУКА ПАРШИВА. “Просто попередження” від
СВІДОМОГО КАТОЛИЦЬКОГО ЧОЛОВІКЦТВА КАСЛ-РОКА
Преподобний Роуз побачив записку, коли спустився в халаті, щоб узяти ранкову газету. Його реакцію, мабуть, краще уявити, ніж описувати.
10
Ліленд Ґонт стояв біля вікна передньої кімнати над «Необхідними речами», склавши руки за спиною й роздивляючись містечко Касл-Рок.
Чотирикімнатна квартира за спиною могла б викликати щирий подив у жителів міста, бо в ній нічого не було – узагалі нічого. Ні ліжка, ні якихось приладів, жодного стільця. Прочиненою стояла порожня шафа. Кілька клубочків пилу ліниво перекочувалися по не зіпсованій килимами підлозі через невеликий протяг, що проносився кімнатою на рівні кісточок. Єдиний предмет декору, та й той слугував лише для відводу очей, – домашні фіранки в клітинку. І це єдині предмети, які грають роль, бо єдині, які можна побачити з вулиці.
Місто зараз спало. У крамницях було темно, у будинках було темно, і єдиним рухом на Мейн-стріт був світлофор на перетині Мейн і Вотермілл, що загорявся й згасав сонним жовтим пульсом. Містер Ґонт роздивлявся місто ніжними люблячими очима. Це не його місто, поки що, але скоро буде. Він уже має право майна на нього. Вони про це не знають… але дізнаються. Дізнаються.
Грандіозне відкриття пройшло дуже-дуже добре.
Містер Ґонт вважав себе електриком людської душі. У невеличкому місті на кшталт Касл-Рока всі запобіжники гарно вистроїлися в ряд. Усе, що треба зробити, – це відкрити коробки… і почати перехрещувати проводи. Замикаєш Вілму Джерзик з Нетті Кобб за допомогою дротів із двох інших запобіжників – хлопчака, як-от Браян Раск, і п’яного дядька, як-от Г’ю Пріст, скажімо. Так само замикаєш інших людей, Бастера Кітона з Норрісом Ріджвіком, Френка Джуетта з Джорджем Нельсоном, Саллі Реткліфф із Лестером Преттом.
У певний момент перевіряєш один зі своїх чудових перемикачів, просто щоб упевнитися, що все працює правильно – як оце він зробив сьогодні, – а тоді залягаєш на дно й час від часу посилаєш струм по дротах, щоб не знудитися. Щоб нічого не захололо. Але здебільшого залягаєш на дно, доки все не буде готово… а потім вмикаєш потужність.
Усю потужність.
Усю й одразу.
Усе, що треба, – це розуміти людську природу і…
«Звісно, насправді тут питання лише в попиті й пропозиції», – роздумував Ліленд Ґонт, дивлячись на спляче місто.
А навіщо? Ну… насправді просто так. Просто так.
Люди завжди мислять через свої душі, і, звісно, він забере собі їх скільки зможе, коли зачинить крамницю. Вони для Ліленда Ґонта ніби трофеї для мисливця, як опудала риби для рибалок. У теперішні часи вони не відіграють для нього особливої ролі в практичному сенсі, але він усе одно набирає їх скільки може, поки є можливість, хоч би якими запереченнями відмахувався. Не працювати тут на повну означало б не грати в гру.
Проте рухала ним здебільшого потіха, а не душі. Просто потіха. З часом це стає єдиною вагомою причиною, бо роки довгі, шукаєш різноманіття там, де можеш.
Містер Ґонт відвів руки з-за спини – руки, яких сахалися всі, хто мав нещастя відчути їхній тріскучий дотик, – і міцно зімкнув їх, так що кісточки правиці втискалися в ліву долоню, а кісточки лівиці – у праву. Нігті були довгі, грубі й жовті. Також вони були гострі й ураз порізали шкіру на пальцях, від чого потекла темно-червона густа кров.
Крізь сон закричав Браян Раск.
Майра Еванс занурила руку в розвилку промежини й почала нестямно мастурбувати – уві сні з нею кохався Король.
Денфортові Кітону снилося, що він лежить посеред фінішної прямої льюїстонського іподрому й прикриває обличчя долонями, а коні біжать на нього.
Саллі Реткліфф снилося, що вона відчинила дверцята «мустанга» Лестера Претта, а звідти виринуло кодло змій.
Г’ю Пріст прокинувся від власного крику зі сну, в якому Генрі Бофорт, бармен «Захмеленого тигра», пролив рідину для запальнички на його лисячий хвіст і підпалив.
Еверетт Френкель, помічник лікаря Рея Ван Еллена, снив, як запхав собі в рот нову люльку, але виявилося, що мундштук перетворився на лезо, і він відрізав собі ним язик.
Поллі Чалмерз почала м’яко стогнати, а всередині маленького срібного амулета щось завовтузилося й почало рухатися, шелестячи, ніби то було дзумтіння дрібних пилюжних крилець. І з амулета полинув слабкий пилюжний аромат… ніби трепет фіалок.
Ліленд Ґонт повільно послабив хватку. Великі криві зуби світилися усмішкою, що була водночас радісна і надзвичайно гидка. По всьому Касл-Року сни понесло геть, а стривожені люди вві сні заспокоїлися.
Поки що.
Скоро зійде сонце. Невдовзі почнеться новий день, з усіма його сюрпризами й дивами. Ґонт вирішив, що настав час найняти асистента… і це не означає, що асистент отримає імунітет від процесу, який уже почав діяти. Боже збав, ні. Це зіпсує всі веселощі.
Ліленд Ґонт стояв
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Необхідні речі», після закриття браузера.