Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

Іксі похитала головою.

– Я повний банкрут, – зітхнула вона. – Роберт прихопив зі собою все, що я наскладала собі на відпустку. І нічого не сказав. Він забрав навіть ті гроші, які я відклала на квартплату. У бляшанці залишив одну-однісіньку сотку. І записку, що восени мені все поверне!

Маргарита підрахувала подумки свої заощадження, додала і те, чим наділить її тато, і те, що докине мама, і те, що лежало на ощадній книжці №1 та на ощадній книжці №2, і те, що було «заникано» у скарбонці.

– Іксі, – сказала вона, з'ясувавши для себе стан своїх фінансів. – Гадаю, в мене вистачить грошей на нас обох. І зараз вони мені зовсім не потрібні.

– Дуже дякую! – Іксі нахилилася над шинквасом і поцілувала Маргариту в щоку. – Але це неможливо. Ти ж не Червоний Хрест. І взагалі! Я вирішила на все забити!

– Як це? – стурбовано спитала Маргарита.

~ Я не просто йду в відпустку, – сказала Іксі. – Я звільняюся. Поїду в Англію. Гувернанткою. Я ж завжди любила дітей. І зміна декорацій піде мені на користь. Я вже домовилася: моя сестра про все подбає. А вона в мене така, що коли обіцяє, то виконує.

Іксі оглянула кнайпу.

– Крім тебе, мені нікого і нічого не бракуватиме, чесно!

– І як довго ти там пробудеш? – спитала Маргарита.

~ Десь так між одним роком і вічністю, – відповіла Іксі.

Маргариті стиснуло горло і замлоїло в животі. Те, що незабаром тут уже не буде Іксі, її дуже засмутило. Так, ніби рятівний острів, до якого зазвичай припливаєш, зненацька пішов під воду. Раптом Маргариті стало зрозуміло, що її «найкращою» подругою була зовсім не Ґабріела, а Іксі. Звісно, Маргарита проводила з Ґабріелою набагато більше часу, знала Ґабріелу набагато довше, частіше обговорювала з нею життя, і його безмежну підступність, і його невеличкі радощі. Та, якби Ґабріела оголосила їй, що збирається емігрувати в Англію, Маргариті не стискало би горло і не млоїло б у животі. Вона просто від щирого серця побажала би їй успіхів!

– Я писатиму тобі раз на тиждень, сестро, – сказала Іксі. – А коли я там об лаштуюся, ти приїдеш до мене в гості!

Маргарита кивнула.

Хтось із компанії старшокласників забажав пива. Іксі не від-реагувала.

– Крім тебе, ніхто не знає, – сказала вона. – Не кажи їм, сестро. Я не маю охоти розмовляти з зомбі.

Спраглий пива не заспокоювався. Іксі взяла з холодильника пляшку.

– Єдине, що мене тішить, ~ це те, що незабаром мені не треба буде бачити цих ідіотів.

– Але перед тим, як розрахуватися з роботи, позабирай борги, – сказала Маргарита.

Іксі похитала головою.

– Легше надоїти з мертвого цапа молока, ніж витягнути з цієї банди бодай шилінг, – сказала вона, поставила пляшку на тацю й віднесла до столика. Маргарита думала, що Іксі відразу ж повернеться назад. Побачивши, що Іксі вступила в розмову з Ґабріелою, вона вийшла з «Ваксельберґера».

– Гей, стара, залишся! – прокричала їй услід Ґабріела. Маргарита вдала, ніби не почула. На душі в неї було сумно

і невесело. їй хотілося побути самій. Безцільно блукаючи вулицями, вона розмірковувала, чи не зайти на Ґшвандтнер-ґасе, та вирішила, що цього ліпше не робити. Чому Гінцель мав би повернутися саме сьогодні? А якщо навіть і так, то в нього на подушці лежав її лист! Якщо, прочитавши це послання, він не побіг її шукати, то на ньому все одно можна поставити хрест! Маргарита пішла у бік центру, вирішивши, що поліпшенню її душевного стану зараз посприяло би відвідання магазинів. Для поїздки їй усе одно потрібні бікіні та сандалі. Маргарита зупинялася перед вітринами, роздивлялася купальники і сандалі, та заходити у крамниці їй не хотілося. Вона не звикла купувати речі сама. Останні кілька років вона завжди вибирала одяг у супроводі Гінцеля. Гінцель був експертом з питання «що личить Маргариті?».

Розчарована безуспішним розгляданням вітрин, Маргарита зробила перерву в невеличкому кафе, де заковтнула велетенську порцію шоколадно-малиново-горіхового морозива. Після цього в неї страшенно скрутило живіт: бідний шлунок запротестував проти того, що йому сьогодні, крім гіркої кави та лютого морозу, ще нічого не перепало.

Біль швидко перекинувся зі шлунка на кишки. Маргариті треба було негайно в туалет! У маленькому кафе туалету не виявилося. Маргарита розрахувалася, вибігла з кав'ярні й почала шукати громадську вбиральню. Здається, на сусідній вулиці вона колись бачила туалет. Стиснувши сідниці, дівчина помчала до того «громадського закладу». Але там на дверях висіло оголошення: «Тимчасово зачинено». Маргариту охопила паніка. Гї кишки бунтували так шалено, що вона була цілком певна: якщо зараз не трапиться «будиночок зі сердечком», катастрофа неминуча!

На чолі в Маргарити виступили краплини поту. Чи є тут десь кав'ярня? Установа? У державних установах завжди ж є туалети для відвідувачів! Може, зайти в перший-ліпший магазин і попроситись у туалет? Здається, це можливо! Але ж як соромно! Втім, звісно, накласти у штани посеред міста було би ще гірше!

Саме в той момент, коли Маргарита вже вирішила змиритися з жахливим фактом, що за мить вона стоятиме з повними штанами, в її нещасному вимученому мозку сяйнула рятівна ідея: за рогом була мамина робота! Як полюбляв говорити Гінцель: «Де біда, там і рятунок!» Саме так! Твердо знаючи, що відразу ж при вході в мамину установу вона побачить четверо рятівних дверей, Маргарита опанувала себе. Вона швидко повернула за ріг. На чолі у неї все ще блищали краплини поту, але паніка минула. У бічну вулицю, за ріг, знов у бічну вулицю, ще раз за ріг. Піднімаючись сходами, Маргарита на ходу розстібнула блискавку на штанах і врешті-решт опустилася на унітаз першого ж туалету. Такого полегшення вона вже давно не відчувала! Набагато довше, ніж було потрібно, просиділа Маргарита там, насолоджуючись «порятунком». І коли краплинки поту на її чолі висохли, вона вийшла з туалету. Як на світ народилася! Вона попрямувала до маминого кабінету. Мами в кімнаті не було. Та на письмовому столі стояла мамина торбинка. І мамин записник, і повне горнятко кави. Отож, мама була десь неподалік! У сусідньому кабінеті працювала Марі-Луїза. Двері між кімнатами були відчинені. Маргарита зазирнула до Марі-Луїзи. Там за письмовим столом теж нікого не було. Маргарита сіла в мамине крісло і зазирнула в записник. Серед нотаток вона побачила: «15.00 – Шобер». Була за десять хвилин третя. Отже, через десять хвилин мав прийти Шобер. Мама якось розповідала Маргариті