Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А за мить всі побачили, як маг штовхнув плечем одного зі стражників, ногою - іншого, а третього, піднявши руки догори, вдарив своїми кайданами по голові. За кілька секунд Кірк уже забіг в альтанку й опинився майже біля Квітки!
І коли він закутими руками все ж злегка зміг торкнутися її стебла, зненацька роздався грім. Маг раптово впав перед Квіткою Життя, немов зрубана суха гілка. Очі його безтямно горіли. Вочевидь він сам не розумів, що з ним діється. Могутня сила навколо Квітки не пускала мага скоїти щось лихе.
А Квітка Життя сяяла чарами та красою. У своєму розквіті вона лишилась для мага такою ж недосяжною, як і раніше.
Маг здригнувся всім тілом, ніби отримав удар.
За кілька секунд всі отямились. Кірк повільно сів і, дивлячись перед собою скляним застиглим поглядом, сказав:
- Вона нічого не варта. Це не Квітка Життя. Це бур’ян.
У його голосі був гіркий відчай, обличчя було блідим, мов смерть. Та він продовжив:
- Я поставив на карту все заради могутнього оберега. І програв. Оберіг мав дати мені силу і владу. Та ця квітка - фальшивка, яка не здатна на це! Іронія долі: я не можу її зірвати.
У цю хвилину підбігли стражники.
- Зачекайте! - вигукнула цілителька.
Вінченца раптом ступила крок вперед і простягнула долоню, намагаючись у такий спосіб швидко зупинити стражників. Всі погляди, сповнені подиву, були звернені на неї.
- Зачекайте, - вже стиха повторила вона. - Наскільки я розумію, загрози ця людина тепер не становить.
Неочікувано для Софії й Артура цілителька раптом запитала у Кірка:
- Вам зле? Як ви себе почуваєте?
Маг подивився на неї. У його погляді були й відчай, і розгубленість, і величезний подив через те, що Вінченца звернулася до нього.
- Як я себе почуваю? - перепитав він. - Жахливо! Я втратив свою репутацію мага. І справа не в цих клятих залізяках, - Кірк труснув ланцюгами кайданів. - З ними я б якось розібрався. Магічна сила - найдорожчий скарб. І я його заслужив. Але як тепер пережити, що втративши чорну книгу, я розчарував свого вчителя?! Він же довірив її мені. І заради чого?! Мерзотник Альберіо, що дав насінину квітки Віолі, й тут збрехав. А лицемірка Віола зробила все, щоб я повірив. Вони спеціально змовились і підставили мене! І моє серце крається від люті, що їм це вдалося. Бо ця квітка - не скарб, а нічого не вартий будяк!
У голосі Кірка було стільки відчаю, що, здавалося, він хвилею накрив усіх присутніх.
- Я мала на увазі, чи у вас щось болить? - спокійно знову перепитала Вінченца.
- Голова розколюється, - почули всі.
І тоді сталося неймовірне.
Вінченца підійшла до Кірка. Відчувалося, що ніякого страху у неї перед магом немає.
Знахарка поклала руку йому на чоло.
- Але чому? Чому ви допомагаєте мені? Я ж ваш ворог?! І зовсім нічим тепер вам не зможу віддячити, - подив Кірка вчинком Вінченци був навіть більшим, ніж його відчай.
- Я бачу перед собою сильного і талановитого мага, який помилково обрав не той шлях, - відповіла цілителька.
З її рук йшло світло на чоло Кірка. Він якось враз заспокоївся і мовчки сидів біля Вінченци. А лагідне світло все лилося з долоні знахарки на його чоло, потім на серце.
За кілька хвилин вона відступила від мага.
Всі погляди були звернені на Кірка.
- Вам краще? - запитала його цілителька.
- Значно. Я ні від кого давно вже ні добра, ні допомоги не бачив і не очікував. І хочу віддячити вам. Можливо, коли позбудуся цих кайданів…
- А як же! Кайданів він позбудеться! - раптом прийшов до тями стражник. - Вставай вже, бо за тобою в’язниця плаче!
Кірк надалі вже нічого і нікому не говорив. Він незворушно пішов із вартою геть.
- Вінченцо, чому ви лікували того мага, який заподіяв усім стільки лиха? - перша не витримала Софія.
- Я - цілителька. А в ньому я в першу чергу тепер бачу нещасну людину. Хоча тепер у нього з’явився шанс.
- Як це зрозуміти?! - отетерів Артур.
- Він побував біля Квітки. І я знаю, що Квітка Життя за цей час також лікувала його. Я їй лише трохи допомагала. Тож, можливо, той, хто служив силам темряви, найближчим часом відчує на собі дію магії Життя.
В голові у Софії було повно думок про те, що сталося. Але вона раптом побачила недалеко від Квітки знайоме сріблясте сяйво. Перед дівчиною вкотре з’явилась чарівна книга. Її чисті сторінки знову почали перегортатися. Софія вже очікувала таємничого напису, затамувавши подих.
І він з’явився. На сторінках поволі проявлялися сріблясті літери, які повідомили їй: “Останній крок веде до початку”.
- Про що це вона? - засумнівалась подумки Софія.
Глянувши на Вінченцу й Артура, дівчина зрозуміла, що чарівну книгу знову бачить лише вона.
Софія відразу звернулась до цілительки:
- Вінченцо, у мене щойно знов було видіння. З’явилась книга. Не розумію, що тепер означає для мене напис про останній крок, що веде до початку?
- Подумай, де хочеш опинитися найбільше - ото й уся відгадка.
- Хочу повернутися додому і побачити батьків, - відповіла дівчина.
- Розумію тебе. І тепер ти зможеш і готова здійснити цей крок, цей перехід між світами. Зможеш сама, без усіляких артефактів і чарівних порталів. Твоє серце буде тепер порталом для тебе. Відтепер так буде завжди, коли бажання і готовність будуть справжніми.
Вінченца підійшла до Софії й вони обійнялися.
- Не забувай, я тебе рада у себе бачити, - лагідно посміхнулася вона дівчині. - А мені давно вже час потурбуватися про інших поранених, - додала вона і вийшла з будиночка.
- Ти вже повертаєшся у свій світ? - очі Артура знов стали сумними.
- Знаєш, тоді, коли ти помирився з батьком, я так раділа за вас обох. І раптом до щему відчула, як скучила за своїми батьками. Як там вони? Я примусила їх страждати весь цей час.
- Так, я розумію, - стиха відповів хлопець.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин», після закриття браузера.