Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

З поїздки до сусіднього королівства Рональд повертався задоволений результатами. Вдалося домовитися про взаємовигідну торгівлю та спільне патрулювання кордонів — з сусідами краще підтримувати дружбу.

До столиці залишалося ще кілька годин шляху. Потрібно було зробити невелику зупинку — змінити коней і дати людям з його почету трохи перепочити та зігрітися — погода, слід зазначити, сильно зіпсувалася. Пронизливий осінній вітер і нескінченний дощ пробирали до кісток.

Рональд вирішив зупинитися в таверні «Гірський струмок» — це найкраще місце для привалу. Хазяйка таверни Самірра, вдова капітана бойового корабля, тримала заклад у чистоті та порядку.

Однак і залізо ржа з’їдає. На цей раз налагоджений механізм Самірри дав збій. Покої, які Рональду відвели для відпочинку, були зайняті іншим постояльцем. Щоправда, спочатку Рональд цього не помітив. Він влаштувався у вітальні біля каміна — хотів вивчити деякі документи. Але його увагу привернув звук, що долинав із другої кімнати його покоїв — опочивальні.

Він відклав папери і вирішив подивитися, що там. Відчинив двері та завмер на порозі. Величезне ліжко, розташоване в самому центрі, не було порожнім. На ньому поверх атласного покривала лежала діва в одній нижній мереживній сорочці.

— Ваша величність? — зойкнула вона, але не поспішила прикритися. Навпаки, трохи підвелася, через що тканина сорочки сповзла з плеча.

Король упізнав її — Алітайя. Він планував зустрітися з нею найближчим часом. Але не за таких обставин.

— Мабуть, Самірра помилково відвела одні й ті самі покої двом постояльцям, — зробив висновок Рональд і розвернувся на вихід. — Прошу вибачити, що мимоволі потурбував.

— Ні, що ви, Ваша Величносте, — Алітайя підскочила з ліжка і граційно попрямувала в його бік. — Це ви пробачте мені.

Він уже вийшов з опочивальні, але вона наздогнала його. Її рука торкнулася його руки:

— Залишайтеся, Ваша Величносте, а я піду. Я зараз же попрошу Самірру, щоб відвела мені інші покої.

Алітайя стояла так близько, що Рональд відчув її запах — приємний, ніжний. Так пахнуть квіти гранату. Але запах не вабив, не дурманив, як свого часу аромат іншої жінки.

— Добре, — кивнув Рональд. — Ідіть. Домовтеся з Саміррою про інші апартаменти.

Очі Алітайї згасли. Чекала іншої відповіді?

— І не забудьте одягнутися, — хмикнув Рональд.

Напевно, варто було б виявити ввічливість і поступитися цими покоями жінці. І Рональд, можливо, так і вчинив би, поводься вона по-іншому. Але його дратувала неприкрита спроба спокусити його. Він досить добре знався на іграх, які бувають між чоловіком і жінкою, щоб зрозуміти, куди хилить Алітайя.

Як же дивно у всій цій ситуації було усвідомлювати, що перед ним, імовірно, та сама жінка з пророцтва — його доля. Вона має народити йому спадкоємця. Усі ознаки, всі натяки, всі знаки зійшлися на ній. І цієї миті він досить виразно відчував ще один знак. Алітайя настирливо не випускала руку Рональда — стискала дедалі сильніше. І цей тиск виразно віддавався в родовому таврі. Це вже вдруге тавро відгукнулося на Алітайю. Якось Рональд уже відчував щось подібне, коли випадково зустрівся з гірською красунею в саду і та ненароком зачепила його.

Сьогодні він вкотре переконався, що це не випадковість. Тавро підказує йому обраницю. Тоді чому Рональд такий злий? Чому не починає діяти на благо королівства? Обов’язок вимагав оголосити Алітайю нареченою і почати приготування до весілля, але все нутро противилося цьому.

— Ваша Величносте, — млосно заспівав оксамитовий голос, — а може, не варто турбувати Самірру? Вона зараз така зайнята розселенням гостей. Ми можемо розділити ці покої на двох. Нам цілком вистачить місця.

Алітайя зробила ще один крок назустріч. Жадібно повела плечем, даючи тканині сповзти недозволено низько і оголити пікантну частину красивого молодого тіла. Так, вона чудова. Жіночна і спокуслива. Але Рональда не зачіпала її краса. Він безнадійно зачарований іншою. Інша не виходить з думок уже котрий день поспіль. Вабить, спокушає, терзає. Безжально заводить забороненим недозволеним почуттям. Не дає спокою. Дідько! Навіть зараз, коли за півкроку від Рональда зваблива жінка благає про близькість, він бажає іншу.

Пам'ять послужливо воскресила в голові картинку тижневої давнини, коли ось так само близько до Рональда була інша напівоголена жінка — Елайза. Як жадібно Рональд жадав продовження того, що тоді сталося, хоча мав би соромитися, що дав тілесним поривам взяти над собою гору. Це сталося у його мисливському будиночку. Він відвіз туди Елайзу відразу після того, як врятував з печери, що обвалилася. Рональд не мав жодної задньої думки. Просто будиночок знаходився ближче до місця подій, а Рональду хотілося якнайшвидше заспокоїти Елайзу. Дати їй можливість зігрітися, прийняти ванну, переодягнутися. Він сам не зрозумів, як вийшло, що вони опинилися вдвох біля каміна на м'якому теплому килимі. Він думав, що хоче її роздягнути лише для того, щоб переконатися, що у неї немає серйозних ран. Хоча кого він обманював? Його просто пожирала пристрасть. Причому якась неправильна пристрасть, щедро приправлена щемливою ніжністю та страхом, що Елайза могла загинути під завалами, якби він забарився.

Він дозволив собі неприпустимі пестощі. Він заходив усе далі і далі. Він не міг боротися з собою. Ця жінка — чиста спокуса. Обурливо жадана. Він покривав поцілунками її тіло, жадібно ловлячи кожне її зітхання і стогін... божевілля... Як йому вистачило сили зупинитися? У його голові спливло питання: а що далі? Саме це питання протверезило, не дало зробити непоправне. Рональд розумів, що не зможе зробити цю жінку своєю законною дружиною, а робити її коханкою не хотів.

Він відвіз її в особняк Тайлера. І дав собі обіцянку більше не бачитися з нею. Це низько — спокушати невинну дівчину, якій нічого не можеш запропонувати. Однак він не дотримав свого слова. За кілька днів сам запросив її на аудієнцію. Тим більше, привід знайшовся. Його юристи перевірили шлюбний договір Елайзи та Тайлера на предмет юридичних помилок.