Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

  Антон вже йшов додому, але ноги самі повели у бар. А там вже він не стримував себе. Не міг більше стримувати. Знову в життя його дружини хоче пролізти той безголовий. Треба було тоді переїхати не велосипед, а його самого. Але мало було йому його дружини, так тепер ще й доньку хоче забрати його син. Гепнув кулаком по стільниці й голосно розсміявся. 

— Гей, мужик з тобою все добре? — запитав хтось опускаючи руку на плече. Антон похнюпив голову і знову розсміявся.

— Схоже тобі час додому, не думаєш, друже?

— Пойняв, — видув губи Антон, — Маєш рацію чоловіче. 

   Вийшов. Весняне болото хлюпало під ногами. Вздовж тротуару на клумбах буяли квіти. Серед них красувалися ромашки. Антон викривив обличчя і потоптав їх ногами.

— Ненавиджу ромашки, — крикнув давлячи останню квітку. 

Підіймався у квартиру. Почав гупати у двері. За хвилину йому відчинила Каріна.

— Мила, пробач мені, — майже впав на неї Антон, а Каріна закотила очі. — Не стримався я, — говорив вдихаючи аромат своєї дружини.

— Заходь вже, — потягнула його на себе жінка зачиняючи двері, теж вдихаючи його не дуже приємний аромат. 

— Але як я можу стриматись моя мила, якщо знову він хоче вкрасти тебе, — говорив глухим голосом сумно шукаючи її очі. 

   Вона бачила, що її чоловік у відчаї. Їй було його жаль. Хоч щоб вона не відчувала до Тімохи, проте Антон був її дуже дорогим. Вона дивилася в його очі і не розуміла, як їй переконати свого чоловіка, що вона буде з ним. Що вона все одно буде з ним. Бо саме він був з нею. Усі ці роки з нею був Антон. 

— Послухай, я тут…тут! — взяла вона його обличчя в свої долоні. — Тимофій Єременко приїде сюди не ради мене, а ради свого сина. А ти, ти…ради щастя своєї доньки маєш зібратися, чуєш? Зібратися, щоб в разі чого дати йому гідну відсіч…так, як тоді багато років тому постояти за мене, за мою честь. Але якщо ти будеш і далі так себе поводити, то він лиш посміється з нас. Знову. Прошу ради мене, зберися Антоне.

   Антон винно похнюпив голову. Його дружина мала слушність. Вона тоді обрала його, і тепер знову теж обере його. 

— Карінка, я бовдур, — по-доброму всміхнувся він. — Просто коли я думаю про те, що ти досі його кохаєш…

— Антоне я…, — почала говорити щось дружина, але він прикрив її вуста пальцем: — Т-с-с, мила моя, твої губи брешуть мені, але очі говорять правду. Ніколи не вибачайся за те, що любиш, чи не так? — запитав ствердно похитавши голову не чекаючи на відповідь, бо він знав її. Знав і розумів, але приймати не хотів. — Я обіцяв тобі подарувати щастя, значить подарую. Я йду приляжу, Карінка. Мені не дуже добре…— говорив нерозбірливо похитуючись. Каріна провела його до кімнати і вклала в ліжко. За кілька хвилин її чоловік вже спав непробудним сном.

###

   Тимофій не знаходив собі місця після того, як дізнався про Каріну. У сусідній кімнаті говорив Тьома з Лізою, а сам Тімоха намагався договоритися з своїм серцем. Пояснити йому, що у Каріни вже давно інша сім'я, кохання, і взагалі життя. Що не варто його серцю, як ненормальному стукати в грудях. Не варто знову пробуджувати ті почуття, не варто. Не варто! Але хіба з ним договоришся, воно знає своє. Воно кричить, що кохає і безжально вимикає здоровий глузд. 

    Єременко сів на диван обхопивши голову руками. Напевно, Каріна не пробачила йому. Бо він тоді вчинив неправильно стосовно неї, але як зробити тоді правильно він не знав. Варто було сказати дівчині всю правду? Тоді б вони ще більше страждали, а так з'являвся шанс, що вона зненавидить його, а відтак швидше полюбить когось іншого. Але він так більше і не полюбив нікого крім неї. Так він любив і свою дружину, але кохав лише Каріну. 

   Взяв до рук телефон, знову знайшов соцмережі її доньки. А в Лізи і соцмережі Каріни. Вона дивилася на нього із світлин і посміхалася. Дивилася на нього з екрана, але була в обіймах іншого. І от нащо він катує себе дивлячись на неї. Нащо? Та для чого життя, так жорстоко жартує над ним вже вдруге? Ну чому серед мільйонів дівчат Тьомі сподобалася саме Ліза. Хоча це безглузде запитання, ясно чому, бо вона донька Каріни. "Ти не маєш права руйнувати її життя! Ти вже одного разу поранив ні, не маєш права!" — говорив Тімоха до свого серця, але воно не слухало. Змушувало його очі дивитися на неї, а руки вже писали їй смс.

Тимофій Єременко: Привіт, Ромашка.)

Тимофію здавалося, що минула вічність перш ніж Каріна відповіла. 

Каріна Лозова: "Ну, привт, Тімоха."

 Антон спав, Лізка говорила десь в кімнаті з Артемом, а Каріна знову пила каву. Думала про того безголового. Вона знову думала про того безголового! Але коли він написав їй, то зрозуміла, що і той безголовий теж думає і про неї. "Ну, що він хоче від мене? Для чого пише? Ну для чого він мені пише. Каріна не відписуй йому, не відписуй!" Але її руки знову почали тремтіти, як колись під час їй першої зустрічі, а тремтячі пальці вже друкували у відповідь. 

Тимофій Єременко: Я знаю чому ти відповіла з помилкою у слові, бо у тебе знову тремтять руки, і пальчики почали жити своїм життям, — прийшло їй у відповідь, і ще смайлик, що сміється. 

Ну от же нахаба, — про себе обурювалася Каріна, але і посміхалася водночас. Бо це був він, це був її Тімоха. 

Каріна Лозова: Чого ти пишеш до мене?

Чого я пишу до неї, та мені звідки знати, — говорив про себе Тимофій. Бо хочу писати, хочу чути твій голос, хочу тебе побачити, швидко друкував у відповідь, але звісно, він то все їй не напише. То ж стерши всі слова натомість написав:

Тимофій Єременко: Я пишу до тебе не як до Каріни Макової, а як до своєї майбутньої свахи, чи як це називається по правильному.

Жінка пирхнула і подумала про те, що він і не може до неї писати як до Каріни Макової, бо вона вже давно не Макова, а Лозова. І не його! Не його!