Читати книгу - "Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

- Але чому з нього, вона просто його ... дівчина.  Чому не з мене?  

- А в тебе є такі гроші?  

- Ні, але ... я б могла ... Їм потрібно п'ять мільйонів?  Навіть якщо я закладу все, що у мене є, я і близько не назбираю цієї суми ... Потрібно дзвонити в поліцію!  - Я почала судомно шукати свій телефон, але коли знайшла, Тео вихопив його з рук.  

- Умовою викрадачів було - ніякої поліції!  

- Тоді мені потрібно зв'язатися з Томасом!  Потрібно, щоб він виплатив ці гроші!  

Мене всю трусило від страху.  Лихоманило так, що відбило будь-яку можливість міркувати тверезо.  Особисто я готова була життя віддати лише за те, щоб з моєю сестрою нічого не сталося, а тут просили гроші.  Ті, які у Томаса були. І в цій ситуації, в нестримній паніці, я не розуміла як можна було не погодитися на вимоги викрадачів.  

- З ним марно розмовляти, - холоднокровно сказав Тео і стиснув губи в тонку лінію.  Його немов це все дратувало, але чоловік стримувався, - маленьке гаденя відмовилося від умов викрадачів і сказало, що знайде їх сам, але гроші платити не буде.  Я ледве його відрадив не дзвонити в поліцію. Але, як мені здається, не на довго і скоро він звернеться в органи.  

- Але ж ..., - я не розуміла, як він міг так вчинити з нами.  З Саваною, яка потрапила  у весь цей жах через нього. Зі мною...  

- Для нього гроші важливіше людського життя, ось що я намагаюся тобі донести вже останні пів години.  Зрозумій, він платити не буде, але буде шукати.  Буде йти час і злочинці почнуть нервувати, а ось якщо вони стануть нервувати, то ще не відомо, як це позначиться на твоїй сестрі.  

- Але що мені тоді робити?  - Після почутого у мене підкосилися ноги та перед очима все почало плисти.  Я сперлася на стіл, шукаючи підтримки, але сили покидали мене швидше, ніж я зрозуміла, що сталося.  

- Тобі нічого.  Будь тут.  Зі мною ти в безпеці.  Зі мною твої близькі в безпеці, - Тео підхопив мене під талію якраз тоді, коли я почала осідати на підлогу, і міцно притиснув мене до себе, - довірся мені та просто чекай.  Я не Томас.  Я не такий покруч.  Я не кидаю тих, кого ... Загалом, відпочивай, я все улагоджу.  

- Після чого він злегка підняв мене і перемістив ближче до ліжка. - Я попрошу, щоб Мері принесла тобі заспокійливе, але мені потрібно йти.  

Мені найбільше не хотілося зараз знову залишитися наодинці з собою, але й товариство Тео розпалювало в мені бурю суперечливих емоцій. З одного боку, головою я розуміла на скільки повинна бути йому вдячна, але, з іншого боку, в мені зародилося тривога, яка немов клубок в горлі підіймалася все вище і вище, не даючи дихати. Тривога і небезпека, а не впевненість і спокій - ось, що я відчувала, коли цей чоловік був поруч і я не могла зрозуміти чому.