Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

— Зв'яже дітьми? Он як?

— Не чіпайся до слів.

— Якщо вона не захоче переїхати до Канади, я залишусь жити там.

— Саме цього я й боявся.

Батько прикрив очі рукою та приклав руку до серця.

— Зараз принесу пігулки. Доведеться найняти медсестру, щоб вона доглядала тебе, поки я у від'їзді.

— До біса медсестру! І пігулки! Якщо ти прийдеш з нею... Я не пущу вас на поріг!

— Твоє право.

Остап вирушив по ліки. Важкість від розмови каменем лежала на його серці. Він відчував себе зрадженим своїм батьком. Можливо, той відчував те ж саме. Остап дуже сподівався, що Дорош-старший передумає й поступиться, бо кожен новий напад батьківської хвороби стане нагадуванням про цю розмову — і про власну непокору.