Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Слухай, що ти мене обрядив, як на Північний Полюс?

-Там уночі сніг пішов і мороз вдарив! - суворо відповів Мітя, - хочеш захворіти? Шнуруй тугіше, тоді не зваляться!

-Давай, ховайся, боягузонько! - Мітя взяв Степанію на руки, розгорнув свою куртку, запрошуючи сховати обличчя на грудях, що вона з радістю й зробила.

Потім був політ, від якого хололо в жилах, але закінчився він швидко, здається, Стьопка звикла до цього переміщення.

«На вигляд тих, а характером лих»

Ведмідь напав одразу! Степанія ще не встигла усвідомити, що перебуває у своєму світі, як її вибили з рук Міті. Вона впала і боляче вдарилася спиною. Від удару на кілька секунд втратила дихання, але коли, хапаючи повітря ротом у спробі зітхнути сіла - обімліла. Хотіла закричати, та з губ пролунав стогін.

             Гор, в одних лише чорних штанах, босоніж, з мокрим волоссям, у якому вже застигли бурульки, тримав за горло Мітю, піднявши того над землею. Груди, руки та плечі лісника були покриті густою шерстю з кіркою льоду. Шкіра, не вкрита волоссям, віддавала синьовою. "Він на половину перекинувся!" - зрозуміла Стьопка і злякалася ще більше.

             Лісник був величезний! Далеко не дрібний Мітя, поряд з ним здавався підлітком. Здоровенна лапища, що тримає за горло водяника, виглядала лапою смерті! Стьопка, як у сповільненій зйомці, з широко розплющеними очима дивилася на мовчазний поєдинок поглядів і на пальці лісника, що все стискалися і стискалися.

-П'явка дрібна, я ж тебе двома пальцями розчавлю! - процідив Гор, - куди ти поліз?

-Остинь, мішко, - хрипко, але зовсім спокійно відповів Мітя. Він витягнув уперед руки, що до того бовталися вздовж тіла і з них на лісника ринули потоки води, як із брандспойту. Гора віднесло на кілька кроків.

-Панні, ти як? - Мітя опинився поруч і підняв її на ноги, - ціла?

-Гор! Досить! - закричала Степанія, бачучи, як ведмідь, з перекошеним обличчям, в один стрибок підскочив до них, занісши руку для удару, - не псуй все ще більше!

             Лісник перевів на неї погляд і моргнув. Один, раз, другий. А потім в очах майнуло впізнання.

-Стєша?

-Іди до дому! - продовжувала кричати вона, - ти не в собі!

Лісник насупився, повів  носом та похитав головою.

-Ти пахнеш ним і… бажанням! - прогарчав, - ти... ти була з ним?

-Остинь! - Мітя спробував засунути Степанію собі за спину, - Панні, біжи додому, я сам з ним поговорю!

-Ні! Не треба ні з ким говорити! - Стьопка сама розлютилася не на жарт, відвела руку Міті, виступаючи вперед, меча іскри в лісника, - я тобі нічого не винна! І нічого не обіцяла! А ти гарчиш, мітки ставиш і диктуєш правила! - ткнула пальцем у ведмежі груди, в яких до речі, вже стало поменше хутра, - Так от запам'ятай, Гор! Якщо ти поводитимешся як дикун, я більше навіть розмовляти з тобою не стану! Зрозумів?

       У Гора витяглося обличчя, такого гніву з її боку він не чекав. Стьопка тим часом відвернулася від нього, стисла Мітине плече і сказала:

-Я зателефоную! - розвернулася і пішла широкими кроками у бік будинку.

             Чоловіки дивилися їй у слід, поки вона не зникла з поля зору. Першим заговорив Гор, хоча більше це скидалося на погано стримуваний рев:

-Вилупок, ти куди лізеш? - з грізним виглядом повернувся у бік Міті, - я ж сказав - вона моя істинна!

-Вона і моя істинна, не чекай, що я відступлюся!

-У водяників не буває справжніх пар, а у ведмедів буває!

-Слухай, ти зі своїм кудлатим втомив! - якщо до цього Мітя говорив спокійно, то тут розлютився, очі примружив, - погоду бачив? - прошипів, близько схилившись до обличчя Гора, - зима близько -  мішка спати піде!