Читати книгу - "Любов у спадок"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Відчалюй! — загукав старий поромник, відштовхуючись веслом від глинистого схилу. — Тримайтеся міцніше, леді!
Молодий шотландець наліг на линву, й незграбний важкий пліт відірвався від берега. Хвилі Клайда негайно підхопили їх і почали розгойдувати. Еріці відразу стало до того зле, що на якийсь час навіть забула свій жах перед Дугласом. Взагалі, вона води не боялася, чудово пірнала й плавала, але тут… Брунатні хвилі набігали на хистку палубу, мотузки порипували, і їй щохвилини здавалося, що вони не витримають і дерев'яний монстр розвалиться просто у воді.
Однак поромники спритно керували цією штукенцією, і дівчина трохи заспокоїлася. Молодий перевізник ривками підтягував грубу линву, ритмічно вдихаючи та видихаючи повітря широкими грудьми, немов ковальський міх. Старий упевнено вправлявся з важким кермовим веслом, постійно підтримуючи пліт в одному положенні. Еріка вчепилася в мотузяну огорожу та до болю в очах вдивлялась у берег, який щораз віддалявся. Серце стукотіло, мов скажене, язик присох до гортані… їй здавалося, що з кожною хвилиною з її пліч спадає тяжкий вантаж, який вона тягла на собі багато днів. Ось він, такий жаданий ключ до волі, наближається до них щохвилини…
Вони вже здолали половину річки, аж раптом сталося те, чого вона найбільше боялась. Із-за прибережних заростів наметом[49] вилетів загін вершників на змилених конях, і попереду мчав лицар у чорних обладунках.
Коли він досяг нарешті берега, не роздумуючи, ввігнав свого коня у воду й щосили загорлав:
— Агов! На поромі! Ім'ям короля наказую вам повернути назад!
Його гучний голос, хрипкий від злості й напруги, далеко рознісся над водою. Зігнуті плечі здивованого старого здригнулися. Не випускаючи весла з рук, шотландець незворушно поцікавився:
— Агов, синку, поглянь, хто це там горло дере?
Молодий поромник примружився.
— Здається, неабихто. Лицар, чи що… І вершників з ним дюжини зо дві.
Старий озирнувся на застиглу від переляку Еріку й проникливо поцікавився:
— За тобою, еге ж?
Дівчина тільки й знайшла в собі сили, що кивнути. Пором хитало хвилею з боку на бік, і шотландцям доводилося докладати чималих зусиль, аби втримати його.
— Повертай назад! — надриваючи горлянку, й далі гукали з берега.
— У мене є ще два золоті, — швидко промовила дівчина, помічаючи сумнів у погляді шотландців. — Я віддам вам усе, тільки перевезіть!
— Це кажу вам я, Вільям Дуглас! — долинуло до них. — Якщо не повернете, я знищу вас і ваші родини! Ім'ям короля Давида, назад!
Поромники здригнулися. За ярд від борту порома зловісно проспівала мокрим оперенням стріла, важко шубовснула у воду.
— Тут уже не жарти, як на мене, — промовив старий. — Ні вже, панянко, як хочете, але ми повертаємо назад. З Дугласом зв'язуватися нікому нема охоти. На тім світі, куди він нас пошле, ваші гроші не знадобляться.
Він рішуче кивнув синові, той мовчки почав тягти линву в зворотний бік.
— Ви не розумієте… — в розпачі заламуючи руки, вигукнула Еріка, — він примусить мене вийти за нього заміж, а потім уб'є! Я внучка Томаса Рендолфа…
— А мені що з того! — брутально кинув шотландець. — Хоч самого Едуарда Сповідника![50] Моя родина мені дорожча, леді. Від заміжжя ще ніхто не вмирав, а ось від меча чи стріли…
Але Еріка вже його не чула. Розширеними від жаху очима вона дивилася туди, де височіла на коні грізна постать чорного вершника.
Немов лицар пекла, він наближався до неї, заслоняючи собою сіре небо. Її кошмарний сон, що знову став явою… Наступної миті її обличчя спотворила лють. Вона кинулася до свого коня і як оком змигнути злетіла в сідло.
— Хей-я! — хрипко вигукнула дівчина, натягла вуздечку й щосили вдарила п'ятами свого нещасного скакуна.
Кінь дико заіржав і збрикнув задніми копитами. Пором гойднуло, хтось на березі голосно закричав.
— Стій! — закричав поромник, відкидаючи весло, та стрибнув до неї.
У зелених очах дівчини палав вогонь. З криком, від якого кров холола в жилах, Еріка скерувала коня просто на поромника. Той ледь устиг відскочити, й кінь зі своєю вершницею відірвався від палуби та зник у водах Клайда.
Бризки облили двох шотландців, які завмерли на палубі. Гнідий кінь, форкаючи, зринув на поверхню за декілька ярдів і поплив геть від порома до протилежного берега. Дівчина намертво вчепилася у вуздечку, щосили гребучи однією рукою, щоб допомогти йому.
— Диявол! — вилаявся Дуглас, який чудово бачив з берега, що сталося. — Вона відьма!
Він кинув коня вперед, увігнав його по шию у воду. Шляхетна тварина жалібна заіржала, стала дибки. Лицар безжально встромив шпори в боки жеребця, й вода забарвилася кров'ю.
Поромники отямились і вже швидко вели пліт до берега. Вершники тісною групою скупчилися там, з острахом спостерігаючи за божевільним графом, який виливав свій гнів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Любов у спадок», після закриття браузера.