read-books.club » Дитячі книги » Хроніки Південного 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки Південного"

195
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хроніки Південного" автора Рімантас Кміт. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 92 93 94 ... 105
Перейти на сторінку:

Коли добралися до «Анапіліса», зрозуміли, що хоч тут нам несамовито поталанило. Про купівлю квитків навіть не йшлося, той клуб — дерев’яна хатинка на курячих ніжках. Якщо тут почне грати «Фойє», все буде чутно наскрізь, а надворі ще й краще, не треба паритися всередині. А насамкінець, коли про квитки ніхто не питатиме, можна зайти туди, зблизька подивитися на Мамонтоваса. Тоді сміливо можна вважати, що ми були на концерті.

Отже, невідомо, де було більше людей — всередині чи назовні. Спочатку всі сиділи, схрестивши ноги на рюкзаках, згодом розрухалися, почали стрибати, випендрюватися, як хто міг. Дівки просто поїхали дахом. Вони на нас не звертали жодної уваги. Здавалося, що всі втюрилися в Мамонтоваса. Не просто втюрилися, як у якогось там Брайнадамса чи Джорджмайкла, які закордоном і до них не дістанешся, але так, ніби вони всі через місяць за нього заміж зібралися, і тому тепер звертатимуть ще на когось увагу, що б ти там не робив.

Концерт завершився, всі ще погукали: «Фойє! Фойє!». Мамонтовас помахав ручкою через віконце — і всі розійшлися. Хто додому, хто до кабака святкувати далі. А ми що? Ми ще погнали на центральну вулицю Басанавічюса, але там стояв суцільний бумчик зі всіх кав’ярень одночасно. Кинули око, що можна купити перекусити, проте там паршивий хот-дог — п’ять літів. Ну, ні! Хто тут купуватиме?

Словом, нічого цікавого на вулиці Басанавічюса немає, а за нею взагалі нічого немає. Пройшлися морським узбережжям, а там тільки-но й дивись, щоб не наступити на парочки, які тискалися в дюнах. Нам теж, мабуть, треба десь вмоститися і спробувати поспати. Знайшли в дюнах трохи віддалене місце, щоб вітер з моря не задував, і намагаємось подрімати. А навколо — і ближче, і далі — чортзна-хто покрикує, ходить, і нам здається, що зараз прийдуть мєнти і нас пов’яжуть. Може, й не найгірший варіант — спали б у відділку, може, й нічого. Судячи по голосах, мєнтів тут нема. Фанів «Фойє» теж. Здригаємося від волання налиганих морозів: дух, ідеш сюдииии! Мені, бля, по*уй… Лежу й міркую, як швидко все перевернулося. Зовсім недавно я й сам міг погорланити разом з ними, а тепер лежу й тіпаюся. Правда, вони п’яні, мало що могли б нам зробити, однак все одно домахалися б. Бо в нас вигляд не той, бо лежимо тут, бо, бля, на*уй, що тут таке, а?! Лежу, складаю в думках базар, послідовність ударів: ніжка, кулак, коліно, вертушка не гірше, ніж у Ван Дама. Як підскочу, як ногою вмажу прямо у щелепу. Непомітно втомившись у роздумах, засинаю. Але лайно! Поспати не вийде — холодно, а п’яних морозів замінюють пташки, які щебечуть, як оскаженілі. Та чого тут хотіти, їм, мабуть, теж холодно. Світанок. Далі лежати нема жодного сенсу, краще піти, хоч зігріємося. Тому підводимося й прямуємо у шяуляйському напрямку, туди, де будемо «стопати» автівки. Я роздумую про те, що десь тут неподалік спить Моніка, майже відчуваю її тепло.

— Ну, і як тобі без трусів? — запитую в Мінде.

— Нормально.

— Колючок не налізло?

— Колючки можуть налізти тільки в труси, а коли ти без трусів, то все випадає.

— Ні, ну тобі точно треба до Індії. Уяви, стоїш ти собі десь в автобусі і тільки чуєш, що твої яйця якийсь дід мне. А ти без трусів.

— Як вмазав би в пику.

— Ага, мазальник знайшовся.

— Їй-богу.

— Ну, ну.

— А чого ти тут про яйця з самого ранку?

— Хтозна на кого нарвемося. Ніколи не знаєш, на кого нарвешся — на підара, фальшиві бакси чи ще щось.

— Тільки не починай.

— Та добре, але одна річ мене завжди дивувала. Бабла тобі не бракує, а ти задля нього стільки чудиш і маєш клопіт.

— Розумієш, я нічого не можу зі собою зробити. Все одно мені бракує того бабла.

— А навіщо тобі бабло? В тебе майже все є. Батьки не тиснуть, весь час підкидають на дрібні витрати.

— Ну, ясно, що так. Однак клептомани крадуть теж не від злиднів, чи не так? Вони просто не можуть стриматися, щоб чогось не стирити. Зі мною теж щось схоже, тільки я не краду. Якщо не брати до уваги металу з гірки Салдуве, точніше з того, що залишилось від пам’ятника армії-визволительці. Але це можна вважати майже патріотичною діяльністю — допомагаєш демонтувати пам’ятник окупаційної влади і штовхаєш метал на благо побудови нової Литви. Загалом, коли я щось одержу, воно мене більше не цікавить. Отримав магнітофон, комп, подивився, потицяв — все, треба чогось іншого. Думаєш, якщо це матимеш, усе зміниться, втім, нічого не змінюється. Згодом починають снуватися думки, що треба ще чогось, і тоді вже все буде чікі-пікі. І не допомагають жодні медитації, думки лізуть все одно. Не знаю, важко сказати, навіщо мені бабло. Я можу його й не витрачати, головне, щоб було і текло між моїми пальцями, як вода.

— Не кажи, Юрґу, мабуть, побалував, чи твій портрет вона намалювала задарма?

Мінде мовчить, явно роздратований.

— І що ти хочеш тим сказати?

— Та нічого, а де Юрґа тепер?

— Вона поїхала. Казала, що спочатку до Берліна, там рейв Love Parade.

— То натанцюється і повернеться?

— Казала, що підвернулась якась робітка манекенниці.

— Зрозуміло. Все-таки вона космос. А нам тепер світять мелодії самотніх чоловіків.

Чомусь втечу Юрґи на ті покази я пов’язував з бочкою лайна Мінде. Однак, то не моя справа.

— Ти читав Акселя Мунте? — запитую я згодом.

— Ні.

— «Все, чого насправді потребує людина, не коштує багато. Тільки надлишок багато коштує». Це його слова.

— Ааа…

До шосе дістаємося мовчки. Там вирішуємо, що краще ловити автівки поодинці. Один пацан — це нічого, але двоє пацанів, що над ранок подорожують автостопом, можуть зацікавити лише маніяків. Я, як ширший у плечах, відпочиваю в рову, а Мінде вдається протягом двадцяти

1 ... 92 93 94 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Південного», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Південного"