Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

— Щоб я не втягував у це тебе, — відповів він, уникаючи мого погляду.

— Не потрібно за мене вирішувати, — різко відповіла я, відкриваючи двері «Котельні».

Тепле світло пекарні на мить засліпило мене, але навіть це не змогло розсіяти важкість, яка осіла на мої плечі. Крихітні лампи на стелі кидали м’яке світло на дерев’яні стіни, що пахли випічкою та медом. На полицях стояли плетені кошики зі свіжими булочками, а біля вікна, обрамленого світлими шторами, виднілися вази з осінніми квітами.

Місіс Найтвілл у своїй яскравій сукні з квітковим принтом саме викладала на прилавок нову партію свіжоспеченого печива. Її чоловік, містер Найтвілл, стояв поруч у своєму піджаку в клітинку й вітав кожного відвідувача з доброю усмішкою.

Чорний кіт Ізюм неквапливо прогулювався між столиками, уважно вивчаючи кожного відвідувача своїм проникливим поглядом.

— Ах, Корі, Вельмор! Сідайте, сідайте! Як я рада вас бачити, — вигукнула вона. Її голос завжди здавався теплим, ніби огортав тебе ковдрою. — Чай із яблуками та корицею сьогодні, і, звісно, свіжі булочки.

— Це звучить привабливо, — сказав Вельмор, сідаючи за столик біля вікна.

— Ви такі гостинні, місіс Найтвілл, — додала я, опускаючись на стілець поруч. Я обожнювала ці моменти в «Котельні» — тут завжди було відчуття, що мене раді бачити.

Але щось пішло не так.

Місіс Найтвілл, яка завжди була енергійною, раптом зупинилася. Її руки злегка тремтіли, і вона схопилася за стіл, ніби втратила рівновагу.

— Усе добре? — запитала я, підвівшись із місця.

— Це… напевно, просто втома, — відповіла вона слабким голосом, але її обличчя стало неприродно блідим.

Містер Найтвілл, що стояв біля іншого столу, одразу кинувся до дружини.

— Люба! Тримайся!

Місіс Найтвілл хитнулася, і я встигла підбігти, щоб підхопити її руку.

— Вельморе, допоможи! — крикнула я, а мій голос затремтів.

Вельмор уже був поруч. Він обережно підняв місіс Найтвілл, яка тепер не реагувала, і переніс її до сходів.

— На другий поверх, — сказав містер Найтвілл, його голос зривався. — У спальню.

Кімната на другому поверсі була затишною й теплою, але зараз усе в ній здавалося пронизаним тривогою. Вікна закривали товсті бежеві штори, крізь які пробивалося лише слабке світло. Ліжко з різьбленими дерев’яними ніжками було застелене пледом із червоними та золотими візерунками. На маленькому столику біля ліжка стояла лампа, а поруч — ваза зі свіжими квітами з темними пелюстками.

Вельмор обережно поклав місіс Найтвілл на ліжко, а містер Найтвілл сів поруч, тримаючи її за руку.

— Що з нею? — запитав він, його голос зламався.

— Я приведу Кассандра, — швидко промовила я вибігаючи з “Котельні”.

Я влетіла до крамниці, відчуваючи, як від переживань важко стукає серце. Кассандр стояв біля столу, перебираючи трави. Коли він побачив мене, його обличчя стало напруженим, а погляд уважно досліджував мої очі, шукаючи відповіді ще до того, як я встигла заговорити.

— Що сталося? — коротко запитав він, підводячись. Його голос був спокійним, але в ньому вловлювалася тривога.

— Місіс Найтвілл… Їй дуже погано. Вона непритомна, — сказала я, задихаючись, ледве збираючи думки до купи.

Кассандр на секунду завмер, ніби оцінюючи ситуацію, після чого швидко взяв чорний плащ і портфель. Без жодного зайвого слова він попрямував за мною.

Коли ми повернулися до «Котельні», кімната на другому поверсі була пронизана тривогою й неспокоєм. Тепле світло лампи освітлювало ліжко, на якому лежала місіс Найтвілл. Її обличчя було біле, як полотно, очі заплющені, а дихання — ледь чутне й уривчасте. Вона виглядала так, ніби сили поступово покидають її. Містер Найтвілл сидів поруч, міцно тримаючи її за руку, ніби це могло втримати її тут.

— Люба… тримайся, прошу, — прошепотів він, і його голос затремтів.

Кассандр нахилився до місіс Найтвілл, його руки м’яко торкнулися її чола. Я стояла неподалік, зчепивши руки на грудях, і відчувала, як у грудях наростає паніка.

— Що це може бути? — прошепотіла я до себе, але Касс почув.

Він зосереджено тримав руку над її чолом, його пальці ледь помітно рухалися, ніби ловлячи якісь невидимі потоки магії. Його обличчя залишалося серйозним, але в очах почала з’являтися тінь тривоги.

— Її стан незвичайний, — нарешті промовив Кассандр, випрямляючись. Його голос був рівним, але щось у ньому змусило мене стиснути кулаки.

— Це точно не хвороба. Я підозрюю вплив магії, але… — він на секунду замовк, ніби вагаючись.

— Але що? — я не стрималася, перебиваючи його. Мій голос прозвучав різкіше, ніж я планувала.

Кассандр перевів погляд на мене. Його темно-сині очі злегка примружилися.

— Ці симптоми мені не знайомі, — відповів він повільно. — Але це не означає, що ми не можемо знайти рішення.

Містер Найтвілл стиснув руку дружини, і я побачила, як вона злегка здригнулася, немов відчула його тепло.