Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Секунди йшли, а всі герої так і стояли нерухомо, як шахові постаті перед грою. Феліксу здавалося, що блакитний тунель виходить із самої його душі, так сильно все крутилося і вібрувало в ньому самому, а всі почуття були сплетені немов із тисячі ниток, де важко було розібрати хоч щось одне. В тяжкому очікуванні він знайшов це одне. Джейн має бути щасливою.

І Фелікс додав:

- Це наказ. Ви вирушите у твій світ саме вдвох і зараз. Або не вирушить ніхто і ніколи.

Він не залишить Трістану можливості відмовитись. Джейн так намагалася зробити чужий для неї світ кращим. Вона заслужила на це.

Сама дівчина продовжувала стояти зі сльозами на очах, розглядаючи хитромудру вирву у свій світ. Час тривав, але ніхто так і не рухався з місця. Фелікс щосили тримався, щоб не закрити прохід, чомусь йому дико захотілося його закрити. Напевно, тому що тримати його було надто складно, він витратив на нього безліч сил.

По щоках Джейн почали текти сльози, вона дивно подивилася на Козлоногого, потім на самого Фелікса. Несподівано швидким кроком, вона пройшла повз нього, не підводячи погляду і поспішно вийшла з альтанки.

— Джейн, — він грубо гукнув її, але вона не зупинилася. Трістан вибіг з альтанки слідом за нею. - Джейн, я наказую тобі зупинитися, - вона продовжувала йти.

Король перебував у сум'ятті: вона так довго просила відправити її додому, щоб зрештою просто піти?

Фелікс махнув рукою, і Джейн впала на землю, спіткнувшись об мармуровий гарбуз, що раптом виник на дорозі. Вона розвернулася в його бік і, заплющивши очі руками, вже відверто плакала. Трістан підбіг до неї і сівши поруч на коліна, обійняв її.

-Трістан відійди, ми поговоримо з Джейн самі.

Козлоногий так само сидів, обіймаючи Джейн і не рухаючись з місця. Уся ця картина почала дратувати короля. Що їм потрібно? Що їм усім потрібно? Вона хотіла додому, діставала його цим проханням і в результаті просто пішла і проігнорувала прохід, на створення якого він витратив безліч сил. Вона плаче - схоже, що б він не зробив, все буде їй не так. Він хотів відправити їх удвох, цю закохану парочку, а вони просто розвернулися та пішли. Не слухають його наказів, ніби він пусте місце. Цього він уже терпіти не збирається. Лють почала наздоганяти його. Він завжди був врівноваженим і нічого, нічого не могло вивести його із себе. Але з появою цієї дівчини він перетворився на людину, яка захльостується якимись різнополярними почуттями.

- Я повторив тобі востаннє - Трістан відійди від неї. Нехай сама відповідає за свої рішення.

Трістан був ніби глухий до слів короля.

Фелікс уже не міг спостерігати за ними. Джейн своєю чергою дивилася на нього так, ніби він був найжахливішою людиною у світі, а Трістан - ніби Фелікс його прислуга.

Фелікс повільно видихнув повітря. Він не каратиме їх. Знову. Але одного разу вони поплатяться за всі свої провини перед Верховною Радою, і ось тоді він не стане їх захищати. Він холоднокровно пройшов повз них, змітаючи на шляху їм же створений мармуровий гарбуз. Його лють досягала самого піку, але він був сильніший за неї. З кожним кроком йому вдавалося все більше взяти себе в руки, залишилося тільки піти досить далеко від них, щоб забути всю зухвалість і непослух цих двох. Тільки б забути… Тільки не зробити чогось жахливого.

Раптом Трістан наздогнав Фелікса:

— Неважливо, як ти виглядаєш і скільки в тебе сил – я кращий за тебе. І тепер я це знаю. Я міг би стати найвеличнішою людиною в Айронвуді, якби наш світ був іншим.

"Як він посмів це сказати?" – в очах Фелікса спалахнуло полум'я свічки.

- Тепер ти станеш ще досконалішим, - Фелікс схопив Трістана за руки, - Козлорукий.

Трістан опустив очі на свої руки, розглядаючи копита на місці колишніх кистей.