Читати книгу - "Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich "

— Джейкоб, Аліса, — звернувся до них Джеймс, дивлячись на фургон, — ми вирушаємо до відділку, але є одна важлива справа. Нам потрібно відбуксирувати цей фургон, не привертаючи уваги. Ви зможете це зробити?

— Звісно, — впевнено відповів Джейкоб. — Алісо, ти сядеш за кермо фургона, а я знаю, як проїхати тихими шляхами, щоб нас не помітили.

Аліса погодилася, але злегка занепокоєно додала:

— Тільки не поспішай, добре?

— Все буде гаразд, — запевнив її Джейкоб.

Вони зайняли свої місця, і, рухаючись вузькими та майже безлюдними дорогами, команда впевнено направилася до відділку. Тим часом Джеймс звернувся до кур'єра:

— Слухай, ти поїдеш у багажнику. Це не підлягає обговоренню. Так буде краще, щоб ніхто не побачив тебе, — Джеймс говорив суворо, але в його голосі відчувалася турбота. — Це для твоєї безпеки. Якщо хтось помітить тебе в машині, тобі не вдасться довго залишитися в безпеці.

Кур'єр усвідомив серйозність ситуації. Мовчки кивнув, підійшов до багажника і, без зайвих запитань, самостійно заліз усередину. Джеймс закрив кришку, переконавшись, що все надійно, і сів за кермо, готуючись до поїздки у відділок.

Джейкоб і Аліса повільно пробиралися через заплутаний лабіринт промзони та приватної забудови, намагаючись не привертати до себе зайвої уваги. Аліса, сидячи за кермом фургона, була напружена, міцно тримаючи руки на кермі. Вона досі відчувала легке хвилювання від усього, що сталося, але Джейкоб, сидячи в машині позаду, постійно давав вказівки через рацію, допомагаючи їй орієнтуватися в незнайомій місцевості.

Шляхи були заплутані, з численними закрученими проїздами та вузькими вуличками, що різко повертали між закинутими складами та старими майстернями, які давно вже не працювали.

Занедбані будівлі з вибитими вікнами стояли, їхні стіни були вкриті графіті та іржею. Асфальт був вбитий ямами, які нагадували пастки для необережних водіїв.

Дощ, що почався раніше, тихо стукав по дахах автомобілів, додаючи напруженості моменту своїм ритмом. Вода накопичувалася в калюжах, і, об'їжджаючи їх, Аліса постійно кидала погляд на Джейкоба, який йшов позаду. Вони рухалися повільно, дотримуючись маршруту, що нагадував мозаїку з напівзруйнованих доріг і вузьких проходів.

Кожен поворот був ризиком натрапити на когось небажаного, але Джейкоб, спираючись на свої знання міста та навички, напрацьовані роками, обирав безпечні шляхи. Вони проходили повз старі будівлі з облупленими фасадами, закриті ворота та склади, де вдень рідко можна було зустріти людей, не кажучи вже про дощовий ранок.

Аліса, намагаючись не пропустити вказівки Джейкоба, вчасно маневрувала серед вузьких вулиць і глухих кутів. Вони перетинали територію, де кожен кут і кожна будівля були частиною складної мапи, відомої лише тим, хто часто тут буває. Джейкоб, уважно стежачи за дорогами через дзеркала, спокійно сказав рацією:

— Зараз буде різкий лівий поворот. Повільніше, інакше занесе.

Аліса уважно слухала його, намагаючись зберегти контроль над фургоном, і вже за кілька хвилин вони опинилися на останньому відрізку дороги перед виїздом на головну вулицю.

Попереду вже виднілися будівлі міста, а відділок був зовсім близько. Ще трохи, і вони обоє з полегшенням видихнули, залишивши позаду заплутану промзону, відчуваючи, як напруга поступово спадає, хоча робота ще не була завершена. Джейкоб по рації запитав у Джеймса:

— Куди заїжджати, коли прибудемо до відділку? Ми будемо там через десять хвилин.

Джеймс швидко відповів, його голос звучав чітко і впевнено:

— Я вже майже на місці. Прибуду раніше за вас і все підготую. Заїжджайте через чорний хід, щоб не привертати уваги. Там майже немає людей, і ми зможемо швидко розвантажити фургон. Я буду вас чекати, щоб усе пройшло без зайвих очей.

Джейкоб підтвердив отримання повідомлення і звернувся до Аліси, яка уважно слухала його вказівки:

— Аліса, чуєш? Ми під’їдемо до чорного входу. Джеймс нас зустріне і все пояснить. Тримайся позаду мене й не поспішай.

Аліса коротко кивнула, хоча знала, що Джейкоб її не бачить, і зосередилася на дорозі. Вони наближалися до відділку, намагаючись уникати основного потоку машин і пішоходів. Ця остання частина маршруту була критично важливою, адже їм потрібно було залишитися непоміченими, щоб зберегти конфіденційність операції.

Через кілька хвилин вони вже стояли біля чорного входу поліцейського відділку. Джеймс, який їх чекав, відчинив важкі металеві ворота, що зі скрипом відкрилися, впускаючи їх усередину. Фургон і автомобіль Джейкоба швидко заїхали на закриту територію, захищену від сторонніх поглядів.