Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
37. Опухле обличчя чоловіка, сильно побитого або просто мертвого.
36. Жінка з головою, нахиленою вправо, прикрашена майстерно зав'язаною мотузкою.
35. Чоловік з чорним обличчям, сильно понівеченим, ймовірно, він загинув під час пожежі.
34. Жінка, майже ідентична попередній, за винятком того, що замість мотузки її шия була обвита ланцюгом.
І так далі, і так далі. Кожен знімок був достатньо довгим, щоб запам’ятатися, але надто швидкоплинним, щоб зосередитися на деталях. Годинник зворотного відліку невблаганно цокав, фотографії змінювалися рівномірно, відкриваючи обличчя, бюсти, іноді цілі постаті. Ситуація змінилася лише з другим номером. Фото тут не було, автор виклав відео. Ніякого там голлівудського виробництва, аматорський запис, трохи схожий на кадр з камери відеоспостереження.
Записуючий пристрій був розміщений в кутку кімнати, трохи спотворюючи все зображення, але голого чоловіка, який лежав посеред кімнати, було добре видно. Спочатку він сумнівався, адже ніколи не бачив його голим, але через кілька секунд переконався, що дивиться фільм з Едвардом Радзішевським у головній ролі.
Через деякий час з'явився другий чоловік, одягнений у чорне, з обличчям, закритим червоним шарфом, як у бандита з Дикого Заходу. Впізнати його було неможливо, фігура була досить середньою, обличчя було приховано під маскою, а на голові був капюшон. Він обійшов доктора Радзішевського, який був прикутий наручниками до чогось на зразок низького ліжка, а потім на мить зник з екрану. Через десять секунд він знову з'явився, тримаючи в руці велике й важке колесо від воза. Справжнього воза, запряженого кіньми, може навіть карети чи якоїсь коляски — дерев'яне зі спицями, обкуте залізним обручем. Чоловік стояв над лівою ногою лікаря та виправлявся, як гравець у гольф, який готується до точного удару. Він підняв колесо над головою і зупинився на мить, яка видалася неприродно довгою, мабуть, тому, що Якуб точно знав, що має статися, і водночас не дозволяв цій думці проникнути в його голову. Такі речі просто не мали відбуватися.
Колесо зависло над головою чоловіка в чорному, як штанга над головою олімпійця, а потім впав на гомілку Радзішевського. Крики лікаря наповнили автомобіль. Якуб швидко відкинув слово "крики". Це було просто скавучання. Тіло лікаря напружилося, і складалося враження, що в будь-який момент під час цього спазму він розірве мотузки і ланцюги та вб'є свого ката. Але нічого подібного не сталося. Чоловік у чорному постійно змінював позицію, не поспішаючи ні на секунду. Він переходив від однієї ноги своєї жертви до другої, потім до рук, потім знову до ніг і знову почав свою подорож угору, зосереджуючись на суглобах.
Фільм тривав цілу вічність. Радзішевський смикався з дедалі меншою силою, і його крики також ставали слабшими. Через мить колесо відклали вбік, і в руці чоловіка з’явився шприц. Він зробив укол потерпілому в руку, а також щось роздавив під носом нещасного лікаря. Ймовірно, він його оживляв, утримував при житті, швидше за все, щоб продовжити свою страшну процедуру.
Саме так.
Коли через кілька хвилин лікар знову почав рухатися, вириватися і кричати, чоловік продовжив свою роботу. З грацією людини, що танцює вальс, він змінив позу над оголеним і тяжко змученим тілом Радзішевського, опускаючи важке колесо.
Якуб дивився цей запис як загіпнотизований, йому навіть не спало на думку вимкнути його, хоча він знав жертву навіть краще, ніж хотів би. Нарешті настав момент, коли таємничий чоловік приставив колесо до стіни, а потім подивився прямо в камеру. Він підійшов до знімального обладнання й дістав із кишені кілька аркушів паперу. Він почав представляти їх один за одним перед камерою.
"Тобі сподобалося?!" – говорив напис на першому листку.
"Мені сподобалося…" – другий аркуш паперу.
"Тебе чекає більш краща забава... – третій.
"Готуйся…" – четвертий.
"Це буде боляче!" - п'ятий.
Наступного листка не було. Вбивця подивився йому в очі через об’єктив камери. Цей інтервал тривав близько хвилини, і на мить здавалося, що фільм просто закінчився або був призупинений.
– Це вже завтра! – раптом наприкінці з’явилася шоста картка, додатково прикрашена смайликом.
Якуб завів машину і рушив, натискаючи на педаль газу якомога сильніше. До біса все. Зараз не було сенсу йти на станцію і дивитися в камери, у типа, напевно, вистачило розуму, щоб залишитися повністю анонімним. Це було так само певно, як амінь у молитві, як і те, що доктора Едварда Радзішевського вже немає в живих. Ніхто не міг би пережити таку гру з ламанням колесом, ніяких шансів.
Він буде наступним? У жодному разі! Хлоп йшов за ним, це точно, як би інакше він опинився тут, на заправці? Він глянув у дзеркало, але за ним ніхто не стежив.
22:45
Марек Шорца сидів на лавці перед костьолом і намагався розповсюджувати ауру поганого хлопця, до якого краще не наближатися. Це вдавалося йому досить непогано. Завдяки цьому він міг спокійно перебирати факти сьогоднішнього дня у своєму втомленому мозку і будувати хоч якийсь план дій на найближчі дні, нехай навіть і хиткий. Його першою думкою було те, що йому потрібно трохи поспати. Він просто відчував, ніби у нього в черепі була перша модель комп’ютера "Майкрософт", на якому можна було грати лише в сапера.
Після телефонної розмови з прокурором Масловським було прийнято рішення перекинути всі сили до Дубецько. Оскільки теорія про листи вбивці підтвердилася, їм справді не було чого шукати в Сандомирі. Тут вони обісралися, немає сенсу про це говорити. Це правда, що всі виправдовувалися, що Едварда Радзішевського затягли до костьолу перед тим, як почали полювання на цього психа, але Марек відчув сильне почуття провини, хлоп вислизнув, стукнув їм по носі, і їм стало трохи соромно. Він підозрював, що це багатоетапна гра, він привіз їх у Сандомир, щоб спокійно діяти в іншому місці, злочинець просто робив з ними все, що хотів, а вони могли лише слідувати йому по п’ятах. Найбільше в цій роботі Марек ненавидів відчуття, що уже пізно, що хтось вислизає від нього, випереджає його рухи.
Йому треба було виспатися.
Для поїздки до Дубецько він замовив комфортабельну міліцейську машину, новенький "Мондео" без розпізнавальних знаків. Він збирався проспати всю дорогу, принаймні хоч стільки. Наступним кроком було відправити цього офіцера з дивним іменем Генрі додому. Насправді вони вже поверталися зі своїм комендантом, коли дійшла справа про
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знахар, Міхал Шьмеляк», після закриття браузера.
